Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Філіп легенько усміхнувся, і дівчина це помітила.
— Чому ви смієтеся? — рвучко запитала вона. — Ви, може, не вірите, що це правда?
— Звичайно, вірю, — запевнив він.
Вона підозріло подивилася на нього, але одразу ж не змогла втриматися від спокуси вразити Кері розкошами, серед яких виросла.
— Мій батько завжди тримав догкарт[237], і в нас було троє служників — кухар, покоївка та двірник. Ми вирощували чарівні троянди. Вони були такі прекрасні, що люди зупинялися біля воріт і питали, чий це будинок. Звичайно, з мого боку не надто гарно, що я знаюся з усіма цими дівчатами в кафе, я до такого товариства не звикла і часом замислююся, чи не звільнитися мені через це. Не думайте, наче я не хочу працювати; це лише через людей, із якими мені доводиться спілкуватися.
У потязі вони сиділи одне навпроти одного, і Філіп, співчутливо слухаючи її, був на сьомому небі від щастя. Його зачаровувала і трохи розчулювала її naïvete[238]. На щоках у Мілдред навіть заграв ледь помітний рум’янець. Філіп подумав про те, як приємно було б поцілувати краєчок її підборіддя.
— Я одразу помітила, що ви справжній джентльмен в усьому, щойно ви зайшли до кафе. Чим займався ваш батько?
— Він був лікарем.
— Професіоналів одразу видно. Є в них щось особливе. Не знаю, що саме, але одразу це помічаю.
Від вокзалу вони пішли разом.
— Послухайте, мені хотілося б подивитися з вами ще якусь виставу, — озвався Філіп.
— Я не проти, — погодилася дівчина.
— Ви могли б хоч раз сказати «залюбки».
— Навіщо?
— Байдуже. Нумо домовимося про день. Вечір суботи вас влаштує?
— Так, нехай буде.
Вони домовилися про все інше й опинилися на розі вулиці, де жила дівчина. Вона простягнула руку, і Філіп потиснув її.
— Знаєте, мені хочеться називати вас Мілдред.
— Можете називати, якщо хочете, мені байдуже.
— А ви називатимете мене Філіп, гаразд?
— Називатиму, якщо не забуду. Звичніше звертатися до вас «містер Кері».
Він легенько притягнув Мілдред до себе, але вона відхилилася.
— Що це ви робите?
— Хіба ви не поцілуєте мене на прощання? — прошепотів Філіп.
— Безсоромець! — кинула дівчина.
Вона висмикнула руку й поспіхом кинулася до будинку.
Філіп купив квитки на суботній вечір. Сьогодні Мілдред звільнялася не раніше, ніж зазвичай, і не мала часу піти додому перевдягнутися, але вирішила принести вранці сукню з собою і швиденько причепуритися в кафе. Якщо у завідувачки буде гарний настрій, вона відпустить її о сьомій. Кері погодився прийти о чверть на восьму й чекати дівчину на вулиці. Він ледве діждався, коли настане цей день, адже сподівався, що на зворотному шляху в кебі Мілдред дозволить себе поцілувати. У кареті чоловікові зручно обійняти дівчину за талію (у цьому перевага кебів перед сучасними таксі), а така приємність була варта більше, ніж витрати на вечірні розваги.
Однак, прийшовши в суботу в кафе, щоб попити чаю й підтвердити їхні домовленості, Філіп зустрів у дверях чоловіка зі світлими вусами. Як хлопець уже знав, його звали Міллер. Це був натуралізований німець, який жив у Англії багато років і писав своє прізвище на англійський лад. Філіп чув, як той розмовляє англійською — легко і жваво, але із зовсім іншими інтонаціями. Він бачив, що німець фліртує з Мілдред, і страшенно ревнував, але заспокоював себе її холодним темпераментом, котрий зазвичай його бентежив; зважаючи на її несхильність до пристрасті, у суперника було не більше шансів, ніж у самого Кері. Однак тепер у Філіпа стиснулося серце: а що як несподівана поява Міллера якось завадить побаченню, на яке він так чекав? Він увійшов, страждаючи від поганих передчуттів. Мілдред одразу підійшла, записала замовлений чай і незабаром принесла його.
— Мені страшенно шкода, — сказала вона з виразом непідробного смутку на обличчі, — але сьогодні ввечері я не зможу з вами нікуди піти.
— Чому? — поцікавився Філіп.
— Не дивіться на мене таким колючим поглядом, — засміялася дівчина. — Я тут не винна. Моя тітка вчора захворіла, а сьогодні у її служниці вихідний, тож мені доведеться посидіти з хворою. Не можна ж залишати її саму, правда?
— Нічого страшного. Я краще проведу вас додому.
— Але ви ж купили квитки. Шкода буде змарнувати їх.
Філіп витяг квитки з кишені й демонстративно порвав.
— Навіщо ви це робите?
— Ви ж не думаєте, що я піду сам дивитися якусь недолугу музичну комедійку, чи не так? Я купив квитки лише заради вас.
— Якщо ви збираєтеся мене провести, то це неможливо.
237
Високий двохколісний екіпаж із місцем для собак під сидінням.
238
Наївність (фр.).