Привид мертвого дому. Роман-квінтет

Це була правда лишень часткова, бо там, у великому місті, звідки приїхав, у нього зав’язалася невелика історія, не подібна до інших. Не було то короткочасне захоплення на сексуальній основі, яке швидко запалювалось і так само згоряло, не залишаючи після себе й попелу, була то тонка і поки що ілюзорна симпатія, здається, наобічпільна, але предмет симпатії замолодий — цього Станіслав і страшився. Біда в тому, що дійшлі жінки його не захоплювали, ними можна було тільки покористуватися, і то з тієї причини, що душевно вони опростились і втратили поезію, якою ще володіють дівчата. Значило тут і те, що образ його першого кохання в ньому не старів, недаремно він не пов’язувався із живим об’єктом, тобто теперішньою Леонідою. Вона ж бо також постаріла, втратила поезію, чуттєво опростилась, а її уявний образ з минулих днів залишився. Йому доводилося читати, що так сталося і в Тараса Шевченка, великому поетові не повелося з коханням у юності, отож опісля зупиняв свій позир і увагу тільки на юних істотах протилежної статі. Але в тому був свій дисонанс, вікова невідповідність, — ось чому Шевченко так і не одружився. Ось чому і в нього виникав острах, коли думав про предмет своєї симпатії; вони сходилися з дівчиною повільно, обережно: вона зі страху перед його іменем та славою, а він перед її молодістю. Але це була дівчина серйозна, не з тих легковажних повійниць, які летіли на ім’я та славу, як нетлі на вогонь чи мухи на мед, і не з тих, як він гадав, авантюрниць, які маститого чоловіка хотіли здобути корисливо. До речі, дівчина анітрохи не схожа на Леоніду, і це ще один момент, котрий і відстрашував, а водночас приваблював його. Але думав про неї все частіше, і під час кількох останніх концертів відчував не лише присутність рідного дому, саду, тіточок, але і її, — того він тітці Настуні не сказав, але вона по-жіночому це відчула; незважаючи на свою зовнішню огрубілість і зануреність у світ домашніх проблем, тітка часом вражала тонкістю своїх відчувань.

— Ми щодо тебе ніколи не бували набридливі, — сказала вона. — Але одного чекаємо: щоб ти одружився. І вимога в нас одна: запросиш усіх нас на весілля. Навряд чи підійдемо до твого товариства, одначе мусиш перетерпіти.

Тітка в своїх судженнях була пряма і трохи жорстка, зрештою, це її достойність — не вада.

— Таж звісно! — засміявся Станіслав. — Аби тільки те весілля відбулось.

— Усе від тебе залежить. Маєш тямити: в людини є обов’язки перед своїм родом, — так само категорично сказала Настуся. — А ти остання наша надія…

Це теж була правда. Точно й відверто висловлена, про це давно відав і сам. Знав і розумів, але поки що нічого не виходило. Адже йому не просто треба було завести родину, але й не помилитися, — того вимагала ота нещадна його повелителька — Муза. Отже, вибраниця мала бути не лише дітонароджуваним суб’єктом, а так само улягти її волі та повелінню. В цьому, здається, й лежала вся проблема.

Тітка допалила сигарету аж до фільтру.

— Чудово! — сказала, розглядаючи фільтр. — Це напевне дорогі сигарети?