Спостерігаючи за англійцями

Та я помилялася. Я недооцінила силу і всепроникність англійського гумору. Навіть серед неформалів, чия субкультурна ідентичність дуже залежить від племінної уніформи, як-от у готів, я виявила на диво високий рівень самоіронії. Може скластися враження, що готи, у тих своїх похмурих чорних костюмах, надто серйозні у ставленні до себе, але в розмові з’ясувалося, що вони по вінця сповнені суто англійською самоіронією. Дуже часто навіть вбрання в них зумисно іронічне. Якось на автобусній зупинці я розговорилася з готом у повному вампірському спорядженні — з крейдяно-білим обличчям, шарлатовими губами, довгим чорним волоссям та іншими атрибутами — аж тут помітила, що в нього футболка з написом «ГОТ» на самих грудях. «Що це означає?» — запитала я, кивнувши на футболку. «Це для тих, хто не зрозумів, що до чого, — відповів він напівжартома, — Ну, я ж не можу, щоб про мене подумали, що я просто зануда, як всі, розумієте?» Ми воднораз глянули на його напрочуд промовистий, непомильно впізнаваний костюм гота, і пирснули від сміху. Він ще потім зізнався, що має футболку з написом «СТАРИЙ СУМНИЙ ГОТ» і що такі принти дуже популярні серед його друзів-готів — вони їх носять, «щоб люди не сприймали нас аж надто серйозно, ну і щоб ми самі перестали ставитись до себе так. Чесно кажучи, ми іноді, як забудемось, цим грішимо. Та треба і з себе трохи погнати!».

Навчившись дешифрувати метамову субкультурного вбрання, ви зрозумієте, що дуже часто одяг виконує роль метажарту, який висміює строгий племінний дрес-код. Іноді, наприклад, готи люблять собі пожартувати з правила тотал-блек, яке зобов’язує їх одягати виключно похмурий інфернально-чорний одяг і почепити на себе щось по-дівчачому яскраво-рожеве. Традиційно готи зневажають рожевий колір. «Рожеве — це такий жарт, — пояснила юна готка з рожевим волоссям та в рожевих рукавичках, — адже рожевий суперечить самій ідеї готичності». Тож рожевокосі готи з рожевими аксесуарами сміються самі з себе, зумисно здіймають на глум не лише власні правила дрес-коду, а й основоположні в рамках племінної приналежності цінності та смаки. Як на мене, то вищу міру самоіронії уявити складно. Гумор — всьому голова, тричі слава!

Досі у дискусії про одяг я тільки те й робила, що критикувала англійців, однак нововідкрита здатність до самовисміювання — це, безсумнівно, риса, що може чимало компенсувати. Де б ви ще зустріли ярих членів молодіжних груп, зациклених на одязі, які можуть глянути на себе в дзеркало і сказати: «Та годі вже!»? Особисто я ніколи не бачила такого рівня самокритичності серед неформалів деінде у світі.

Ну що ж. Вампіри в іронічно-рожевому. Ще один пункт до списку «цим можна пишатися». Пригадую, що останній пункт в «списку для гонору» стосувався каламбурів у заголовках жовтої преси. Гмм. Ви вже, либонь, починаєте хвилюватися за мої смаки та висновки, та ви не могли не помітити чіткий патерн: рідкісні зблиски мого захоплення англійцями стосуються переважно почуття гумору — його, вочевидь, я ціную понад усі, можливо, навіть благородніші, риси характеру. Яка ж я все-таки англійка до кісток!