У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Тим же шляхом змушений був піти також Едвард Стріха, стиснутий умовами, за якими подальше сатиричне загравання з офіційною ідеологією було вже неможливе. «Стріха починався весело, — листувала дочка поета до автора сих рядків. — Це був жарт тяжко хворого Костя Буревія, якому після операції лікарі заборонили займатися неприємною роботою, заборонили сумні думки і розмови. І от, лежачи в ліжку, Буревій починає розважатися — пише пародези й надсилає їх разом з листами до Семенка».
Але завершення історії про Едварда Стріху було не дуже веселим.
Слідом за М. Хвильовим, а саме у квітні 1930-го року, Стріхою була написана його власна «Автоекзекуція» як відповідь на всі запитання щодо мітичної особи Едварда Стріхи. Але навіть тут проявилась поетова «геніяльність», бо «покаяння» мало вигляд звичайнісінької пародії на стиль партійної критики. Ці передостанні, як виявилось, виступи поета співпали з початком «великого перелому», або краще сказати — великого розгрому в Україні. Ті сили, що цькували українську інтеліґенцію, розуміли, що її відродження означало виразну тенденцію українського народу до самостійности, а надалі й до відриву України від Росії. Тому природно, що саме на цей період культурного розквіту нації припадає початок жорстоких репресій проти українських мистців.
Так, року 1929-го відбувся широковідомий процес проти СВУ (Спілка визволення України), на якому було 45 обвинувачених на чолі з академіком С. Єфремовим і який фактично спричинився до утворення «єдиного Фронту проти українських буржуазних культурників». Надалі, як знати, розпочалася доба масового винищення інтелектуального потенціялу України на підставі загальної централізації мистецьких кадрів, яка значно полегшила проведення майбутніх репресій.
Про цей час В. Антоненко-Давидович значив у 1933-му році: «Все скінчено. Всякі дальші насильства над собою, самокритика, критика інших, вдавання відданости владі — все-все лише ганьба, яка нічим не виправдається. Все, що ми могли б тут робити, буде лише ганьбою. Ми відстали від свого часу на пару років: епоха доцільного компромісу кінчилась разом із двадцятими роками…»
Саме після цього з офіційної української літератури повністю випаровується образ мітичного Едварда Стріхи, і заступає його не менш видатна постать українського письменника, публіциста й політичного діяча. Отже, ніхто не здогадувався, що під маскою Едварда Стріхи ховався 39-річний московський літератор Костянтин Степанович Буревій, чиє прізвище за бажанням можна було легко відшукати у Великій радянській енциклопедії (1928 р.) поруч із Бухаріним. Звідти вільно було довідатись, що літературною працею він став займатися лише від 1923-го року, а до цього з 15-літнього віку перебував на партійній роботі, неодноразово підлягав арештам і висилкам, був членом російських Установчих зборів за есерівським списком, організатором Поволзького повстання проти більшовиків, колишнім соратником Скрипника, Петровського, Єнукідзе…
Після організації антибільшовицького Поволзького повстання К. Буревій бере участь у складанні мирного договору з радянською владою, що спричиняється до розколу в рядах есерів, а надалі і до розвалу партії у 1922-му році.
Про ті часи К. Буревій розповідає у книжці своїх спогадів «Мертві петлі», які загинули свого часу в НКВД. Зокрема, Ю. Лавріненко, котрий спілкувався з К. Буревієм у 1933—34-их роках, згадує про цей твір: «Кость Степанович читав мені свої спогади з 1903—1917 років — „Мертві петлі“, над якими тоді працював. Це був твір неспокійного серця і гострого ока. З 15 років життя участь у есерівському підпіллі, в селянських заворушеннях 1903–1905 років, тюрми… Втечі, знов тюрми і заслання на Єнісей, зустрічі там із Скрипником і Петровським, з Бурцевим, Л. В. Каменевим, Єнукідзе, знов утеча, знов тюрми (він сидів у 68 тюрмах імперії), заслання в Карелію — справжні мертві петлі».
Відійшовши від політичної діяльности, К. Буревій займається літературою. Писати й друкуватися він почав рано, можна згадати про його відповідальну роботу в редакції напівлеґальної газети «Мысль» (Петербурґ, 1913 р.) Вже у 1920-их роках, працюючи економістом-інструктором преси в Сільгоспсоюзі та ВСНГ, Буревій редаґує сільськогосподарські видання, а згодом повністю переходить на громадську роботу.
Від 1919-го по 1929-ий рік, перебуваючи в Москві, К. Буревій починає займатися популяризацією української літератури й мистецтва. Творча спадщина письменника цих років вражає своєю багатогранністю та свідомою спрямованістю в бік продовження української справи. Мистецька енергія цього «політичного діяча чималого формату» (Ю. Шерех) успішно перевтілюється у не менш значущі результати культурної праці — його лекції, влаштування виставок (бойчукісти, Северин), участь у роботі Українського відділу Академії наук — репрезентували національну культуру України в Москві на належному рівні. Видавництво СІМ («Село і Місто»), організоване К. Буревієм, видавало, наприклад, заборонені твори українських письменників; Товариство друзів українського театру, створене ним же при Українському клюбі в Москві, передувало виникненню у 1927-му році московської Української театральної студії. Ця остання, продовжуючи «березолівські» традиції, набуває статусу державного театру, але згодом, у 1933-му, розвалюється.