У задзеркаллі 1910—1930-их років

Для кращого розуміння боротьби проти тих сил, що з ними змагався Е. Стріха, його тогочасне становище можна порівняти хіба із свіжішими в пам'яті першими виступами фронтовиків, котрі у своїй творчості відійшли від «обкатаної» теми війни 1941—45 pp., висвітливши її у небажаному для офіційної критики світлі. Аналогічний ефект мають критичні заяви на адресу дисидентського руху шістдесятників, що подекуди починають з’являтися в Україні.

Значно пізніше, коли Е. Стріха відходить від свого образу й друкує власну «Автоекзекуцію», що мала вигляд сатири на радянську самокритику, він так пояснює свою появу: «Ті люди, що створили мене, Е. Стріху, мали свої принципи, але мені вони призначили місію безпринципового поета, поета, що без особливих вагань перебігає з одній організації до другої й однаково ретельно пропаґує протилежні літературні програми, розуміється — в пародійному пляні».

Такі «роз’яснювальні» настрої давно вже вчувалися в останніх московських кореспонденціях Е. Стріхи, передуючи розриву «Новою Ґенерацією». Фактично ж, до М. Семенка доходять чутки щодо пародійного характеру мітичної особи Стріхи, і він поспішає поховати цього небезпечного супротивника, спочатку підписуючи його ім’ям власні твори, а потім видаючи некролог «на смерть Е. Стріхи». Звичайно, що той обурюється («по-перше, Едвард Стріха безсмертний») і подає свій коментар до цих подій: «Винахідник і штукар Семенко, здибавши більшого, ніж сам, винахідника, перший раз у житті здивувався, здивувався так, що аж волосся настовбурчилось. Хотів був попасти пальцем в небо і піймав облизня. Тепер він пише і друкує фальшивки, але це по-російські називається „делать хорошее лицо при плохой игре“». І далі: «Для Семенка настав осінній час: з колишнього хороброго винахідника почало сипатися листя. А молодий блискучий майстер Едвард Стріха проголошує себе лідером усього лівого фронту на Україні. Я, Едвард Стріха — поет, маляр і композитор — несу нові зразки лівої продукції, зразки гострі, сміливі, універсальні… Словом я, Едвард Стріха, достукався на сторінках „Нової Ґенерації“ такої слави, що час уже й про монумента подбати…» Хай там як, але «достукався» наш герой, як було зазначено, до власного некрологу «Трагічна смерть Едварда Стріхи», видрукуваного в 10-му номері «Нової Ґенерації» за 1928 рік.