У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Для кращого розуміння боротьби проти тих сил, що з ними змагався Е. Стріха, його тогочасне становище можна порівняти хіба із свіжішими в пам'яті першими виступами фронтовиків, котрі у своїй творчості відійшли від «обкатаної» теми війни 1941—45 pp., висвітливши її у небажаному для офіційної критики світлі. Аналогічний ефект мають критичні заяви на адресу дисидентського руху шістдесятників, що подекуди починають з’являтися в Україні.
Значно пізніше, коли Е. Стріха відходить від свого образу й друкує власну «Автоекзекуцію», що мала вигляд сатири на радянську самокритику, він так пояснює свою появу: «Ті люди, що створили мене, Е. Стріху, мали свої принципи, але мені вони призначили місію безпринципового поета, поета, що без особливих вагань перебігає з одній організації до другої й однаково ретельно пропаґує протилежні літературні програми, розуміється — в пародійному пляні».
Такі «роз’яснювальні» настрої давно вже вчувалися в останніх московських кореспонденціях Е. Стріхи, передуючи розриву «Новою Ґенерацією». Фактично ж, до М. Семенка доходять чутки щодо пародійного характеру мітичної особи Стріхи, і він поспішає поховати цього небезпечного супротивника, спочатку підписуючи його ім’ям власні твори, а потім видаючи некролог «на смерть Е. Стріхи». Звичайно, що той обурюється («по-перше, Едвард Стріха безсмертний») і подає свій коментар до цих подій: «Винахідник і штукар Семенко, здибавши більшого, ніж сам, винахідника, перший раз у житті здивувався, здивувався так, що аж волосся настовбурчилось. Хотів був попасти пальцем в небо і піймав облизня. Тепер він пише і друкує фальшивки, але це по-російські називається „делать хорошее лицо при плохой игре“». І далі: «Для Семенка настав осінній час: з колишнього хороброго винахідника почало сипатися листя. А молодий блискучий майстер Едвард Стріха проголошує себе лідером усього лівого фронту на Україні. Я, Едвард Стріха — поет, маляр і композитор — несу нові зразки лівої продукції, зразки гострі, сміливі, універсальні… Словом я, Едвард Стріха, достукався на сторінках „Нової Ґенерації“ такої слави, що час уже й про монумента подбати…» Хай там як, але «достукався» наш герой, як було зазначено, до власного некрологу «Трагічна смерть Едварда Стріхи», видрукуваного в 10-му номері «Нової Ґенерації» за 1928 рік.
Року ж 1929-го, подавши рештки своїх «програмних» віршів, які «примусили членів „Нової Ґенерації“ сісти за стіл та подумати» (І. Микитенко), Е. Стріха повністю розриває свої стосунки з цим виданням, коментуючи:
Портрет М. Семенка. Художник В. Бондар. 2002 рік
у своїх листах, датованих кінцем 1928-го — початком 1929-го років, Е. Стріха доводив до відома читачів «Нової Ґенерації», що покинув співробітничати в журналі «НҐ» і діяльність свою, як Едвард Стріха, переносить на сторінки журналу «Аванґард», «Літературної газети» та інших видань.
Доба екструкцїї
Період «мирного співжиття» відходить у минуле, відступаючи місце періодові імперіялістичних наскоків і підготовки інтервенції проти СРСР.