У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Таким чином, поема В. Гаряїва «Метафізичний реквієм» не видана по сьогоднішній день. Автор збирався опублікувати її на початку 1990-их років в «Українському Засіві», якщо редактор спершу подасть матеріял на захист М. Семенка. Захист відбувся, поему обережний філософ до друку в журналі так і не подав.
Наймолодший з учасників «Нової Ґенерації», В. Гаряїв, здається, до самого кінця лишався вірний ідеалам свого навчителя Михайля Семенка. Захищав цього славного «футуроруба в лісах української літератури» як за його життя, так і по смерти. Для спростування діяспорного відгуку О. Буревій (яка опублікувала спогад «Про дружбу Стріхи з Семенком» в «Українському Засіві», який натоді редаґував автор сих рядків) влаштував цілу кампанію із залученням дочки поета-футуриста, зацілілих друзів-сучасників, підбурених «нащадків» з «Червоної Фіри». Мовляв, Семенко не бив свою Ужвійку, як ідеться в спогаді…
Завжди підтягнутий, коректний і ґалянтний, при обов’язковій краватці й білому комірці, він — викладач філософії! — ані на мить не втрачав почуття гідности, але не вищости. Здається, до останнього змагав за життя, перейнявшись несподіваною можливістю нарешті видати свій «Метафізичний реквієм», узгоджуючи моменти оформлення з В. Бондарем, мало не щодня буваючи у нього в майстерні у харківському Літературному музеї.
Того спекотного літа 1997-го року він бігав по численних офіційних установах у справі святкування 70-річчя «Нової Ґенерації». Ішлося «усього лише» про ювілейний потяг, який мчав би країною, а поети у ньому пили б вино й гомоніли за літературу. Редаґував свіжоспечені вірші Сергія Жадана. Тягав літературним Харковом зайшлого і похмільного Юрка Андруховича. Затято сперечався з невгнутим автором цих рядків з приводу якогось там вислову у Ж. Дерідди. Словом, був поміж нас і одним з нас.
Загалом у В. Гаряїва, як невтомного організатора й учасника літературного життя в Харкові 1990-их років, хрещеного батька футуристичного гурту «Червона Фіра» (С. Жадан, Р. Мельників, І. Пилипчук), найголовнішим було смертельно конкретне — якість життя, що з далеких двадцятих чітко концентрувалося у нормі «неможливе». Людина, що пережила як народження, так і занепад комунізму, зберігши при цьому у власній творчості несхитний патос гуманізму й щире зацікавлення сучасним буттям — явище під теперішню пору, погодьмося, унікальне.
Суть Гаряївського покликання нині бачиться навіть не в розвитку заповіданих його вчителем М. Семенком футуристичних ідей, що яскраво втілені у «Метафізичному реквіємі». Річ тут зовсім в іншому. Щодо Гаряїва можна було будувати цілу систему координат. Краще відчувати простір і власне місцезнаходження у заповіданому на славну неславу, рахманному слобідському світі.
Існуючи ніби як у паралельному щодо офіційної культури контексті, поет і філософ В. Гаряїв небагато надбав у цьому житті. Список його праць справді невеличкий. Зробила ця людина дуже багато.
Ховали В. Гаряїва усім миром. Лунав Моцартів «Реквієм». Труну з Літературного музею виносили на своїх плечах учасники «Червоної Фіри» на чолі з ІБТ, якого він не любив.
Він любив Хвильового й Андруховича, Жадана й Дериду, Шпенґлера й Андрусяка.
Він визбирував з нашої епохи те, що допомагало йому жити на забутій Богом планеті Футуризм, що в сузір’ї Занедбаного Відродження.
До останнього дня він невтомно накручував у собі ту пружину, акумулюючи енергію колишніх комункультівських звершень.
А потім вона розпрямилася, і Гаряїв відлетів.
Да-да: постійна непостійність
Так, так… Ми нічого не маємо. І літо наше не що інше, як зима, перефарбована на зелений колір.