Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Так він, виходить, розмовляв?
— Не знаю. Тепер, коли ти запитав, мені навіть здається, що ні. Але все одно — велів. І я знав, що повинен коритися, тому встав і пішов. Він повів мене високо в гори, і там, де ми йшли, увесь час розливалося місячне світло. Нарешті ми забралися на вершину якоїсь гори, якої я тут раніше не бачив. І був там сад, де на деревах росли різні дивовижні плоди. А посеред саду була криниця.
Я здогадався, що це криниця, бо звідти доносився плескіт води, та вона була набагато більшою за звичайну криницю і швидше нагадувала велику круглу ванну з мармуровими сходинками, що спускалися під воду. Вода була прозора-прозора, і мені подумалося, що, якщо я залізу в неї викупатися, лапа моя перестане боліти. Та лев сказав, що спочатку я повинен роздягнутися. Тобто не сказав, а може… Ну, гаразд…
Я хотів відповісти: «Як же я роздягнуся, якщо на мені нічого немає!», але одразу ж згадав, що дракони — це ті ж змії, а змії, як відомо, можуть скидати шкіру. «Звичайно ж! — подумав я. — Ось що він має на увазі!»
Я заходився чухатися, і луска посипалася на землю. Тоді я став чухатися дужче, і вже не тільки луска, а й уся шкіра стала раптом злазити, мов шкірка з банана. За дві хвилини я вже весь полиняв і стояв поруч та дивився на це бридке лахміття.
І до чого ж мені стало радісно! Я поліз було купатися, та тільки хотів сунути у воду руку, як раптом побачив, що вона така ж луската й пазуриста, як і раніше. «Ага, зрозуміло! — подумав я. — Доведеться скинути “нижню білизну”». Тоді я знову почав чухатися, і ця шкіра теж легко знялася, я звільнився від неї, кинув поряд з першою і підійшов до води.
Але тут усе повторилося знову. І я подумав: «Боже мій, скільки ж може тривати це знущання?» Адже мені не терпілося скоріше вилікувати свою бідну лапку.
Але робити нічого: довелося починати все спочатку, і я звільнився від шкіри втретє… Підійшов до води знову — і побачив, що кінця й краю цьому не буде.
Тоді лев промовив, чи то не промовив, а подумав, чи то… ну, ти розумієш: «Певно, мені варто тобі допомогти».
Я, звичайно, побоювався його кігтів, але що мені, нещасному, залишалося робити? Я погодився і ліг на спину. Він відразу ж розпоров мою шкіру кігтями, та так глибоко, що, здавалося, зачепив за живе, до самого серця дістав. А коли здирав її з мене — у мене в очах і світ згас. Терпів я тільки тому, що хотів скоріше позбутися цієї гидкої шкури. Знаєш, як буває, коли відриваєш шкурочку з ранки: і боляче, і радісно від того, що швидше загоїться.
— Ще б мені не знати! — сказав Едмунд.
— Так от, він здер із мене шкіру, так само, як я тричі робив це сам, тільки тепер було куди болючіше. І вона лежала на траві поряд із трьома першими, тільки була набагато товщою і темнішою, і жорсткішою. І я став гладеньким і тоненьким, як очищена від кори галузка, і відчував себе таким беззахисним і малим. Тоді він схопив мене (мені це, відверто кажучи, дуже не сподобалося, тому що без старої шкіри я став надто чутливим) і кинув у воду. Мене як окропом обпекло, але зовсім не надовго, а потім стало так добре! Я плавав і хлюпався, біль у руці відразу ж минув. І тільки тоді я всією своєю шкірою відчув, що трапилося: я знову перетворююся на хлопчика! Ти й не повіриш, до чого я зрадів своїм рукам! Не сперечаюся, вони не такі міцні та мускулясті, як у Каспіана, але все одно я був страшенно радий їх бачити. Через певний час лев витяг мене з води й одягнув…
— Одягнув? Своїми лапами, чи як? — перебив Едмунд.
— Взагалі-то я вже й сам не пам’ятаю, як це було. Але все ж якось одягнув. У нову одежу, що, до речі, на мені й тепер. А потім я раптом опинився тут. Тому мені здалося, що все це було уві сні.
— Ні. Це був не сон, — сказав Едмунд.
— Чому?
— По-перше, на тобі залишився цей одяг. А по-друге — факт очевидний: тебе ж роздраконили назад у людину.
— Але що ж це тоді було? — запитав Юстас.
— Гадаю, ти бачив Аслана, — відповів Едмунд.
— Аслана?! — вигукнув Юстас. — Я багато разів чув це ім’я з тих пір, як ми опинилися на борту «Зоряного мандрівника». Тоді воно мене чомусь дратувало. Але тоді мене дратувало все навкруги. Знаєш, я дуже винуватий. По-моєму, я поводився по-свинськи.
— Гаразд, — сказав Едмунд, — між нами кажучи, коли я вперше потрапив до Нарнії, то поводився не кращим чином. Ти що, а от я тоді зрадив друзів.