Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
…Люсі спала безпробудним сном, бо не стуляла очей доти, доки не повернувся пошуковий загін на чолі з Каспіаном. Повернулися пошуковці пізно, утомлені та виснажені довгими пошуками, результати яких були невтішні. Друзі не знайшли жодних слідів Юстаса, але в одній із глибоких ущелин бачили мертвого дракона. Усі трималися, намагаючись не падати духом, і запевняли одне одного, що інших драконів поблизу бути не може, а цей, мертвий, аж ніяк не схожий на кровожерливого людожера, що годину тому міг би з’їсти їхнього товариша.
— Може, він проковтнув того телепня та отруївся? — припустив Рінс, але так тихо, що ніхто його навіть не почув.
Серед ночі Люсі раптом прокинулася та побачила, що всі зібралися навколо багаття та про щось пошепки перемовляються.
— Щось трапилось? — у тривозі спитала вона.
— …Усім потрібно бути напоготові, — пояснював Каспіан. — Щойно понад лісом у бік берега пролетів дракон. Він, напевно, приземлився десь між нами та кораблем. Стріли проти дракона даремні. Не бояться вони й вогню…
— З дозволу вашої величності… — почав був Ріпічип, та Каспіан урвав його.
— Ні, Ріпічипе. Навіть і не думай про те, аби битися з ним сам на сам. А якщо не пообіцяєш мені підкоритися, я накажу тебе зв’язати. Ми повинні поставити варту, а щойно розвидниться — спустимося до берега і спробуємо подолати його в бою. Я поведу вас сам. Король Едмунд командуватиме правим флангом, а лорд Дрініан — лівим. Робити більше нічого. За дві години зійде сонце. За годину нехай подадуть їжу та залишки вина. І спробуймо робити все тихо.
— Може, він сам полетить геть? — припустила Люсі.
— Коли полетить, нам від того буде тільки гірше, — промовив Едмунд. — Адже тоді ми не знатимемо, де він. Якщо, як то кажуть, кімнатою літає оса, то я б краще не випускав її з очей.
Залишок ночі всі провели в настороженому очікуванні. Коли подали їжу, багато хто до неї майже не доторкнувся, хоча всі добре знали, що перед боєм не завадило б і підкріпитися. Час ніби завмер, але ось нарешті темрява відступила, у лісі заспівали перші пташки, під деревами війнуло холодом і сирістю, і Каспіан скомандував:
— Час до бою, друзі!
Усі встали, оголили мечі й утворили тісні лави, усередині яких стояла Люсі з Ріпічипом на плечі. Діяти було значно легше, аніж нудитися в очікуванні. Перед боєм кожен відчув, які близькі та дорогі йому всі присутні, а за мить загін уже рушив до берега. Ліс попереду розступився, і там, на піску, мов велетенський ящір або надзвичайно гнучкий крокодил, лежав пухирчастий, слизький, горбатий дракон.
Але, побачивши їх, дракон не став дибки, вивергаючи полум’я, як це зазвичай роблять дракони, а навпаки, позадкував на мілину.
— Чого це він так мотає головою? — запитав Едмунд.
— А тепер немов киває, — додав Каспіан.
— І очі в нього аж блищать, — придивившись, промовив Дрініан.
— Та це ж сльози! — вигукнула Люсі. — Дивіться, він плаче!
— Краще з ним бути насторожі, — застеріг Дрініан. — Так зазвичай роблять крокодили, аби ввести здобич в оману.
— Дивіться, він знову замотав головою, коли почув це, — підмітив Едмунд. — Немов хотів сказати «ні». Ось, ось знову!
— Думаєте, він розуміє, про що ми говоримо? — спитала Люсі.
Дракон щосили закивав. Ріпічип спустився з плеча Люсі та відважно виступив уперед.
— Гей, драконе! — голосно пропищав він. — Чи розумієте ви нашу мову?
Дракон кивнув.
— А розмовляти вмієте?
Дракон похитав головою з боку в бік.
— Тоді, — сказав Ріпічип, — розпитувати вас про ваші наміри немає сенсу. Але, якщо ви прийшли до нас із миром, підніміть над головою ліву лапу.
Дракон так і зробив, але вийшло це в нього дуже незграбно, бо лапа боліла та розпухла від золотого браслета.
— Ой, дивіться! — вигукнула Люсі. — У нього щось із лапою! Бідолашний, видно, тому і плаче! Він, певно, прийшов до нас по допомогу, мов лев до Андрокла…
— Обережніше, Люсі, — попередив її Каспіан. — Це дуже розумний дракон, і він може прикидатися…
Але Люсі вже бігла до дракона. За нею на своїх коротких лапках ледве встигав Ріпічип. Хлопчики та Дрініан поспішили за ними слідом.
— Покажи-но мені хвору лапу, — попрохала Люсі. — Ймовірно, я зможу допомогти…
Дракон, що насправді був Юстасом, з готовністю підняв лапу, пам’ятаючи, як одна крапля зілля враз вилікувала його від морської хвороби. Але радів він зарано: ліки зменшили біль і зняли набряк, але розчинити браслет вони не змогли.