Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— І як нам за нього помститися! — підкинув Ріпічип.
Едмунд — єдиний з усієї компанії, кому доводилося читати детективи, — тим часом сидів і розкидав розумом:
— Знаєте що? — мовив він врешті-решт. — Тут щось не так. Він загинув не в бою.
— Чому це? — спитав Каспіан.
— Кісток немає, — відповів Едмунд. — Убивця, швидше за все, забрав би зброю й обладунок, а тіло залишив би тут.
— Можливо, його загризли дикі звірі? — припустила Люсі.
— Де ти бачила таких розумних звірів, які спершу знімають із людини кольчугу, а потім їдять? — заперечив Едмунд.
— А може, це був дракон? — висловив припущення Каспіан.
— Ні, — тут же відгукнувся Юстас. — Дракони тут ні до чого. Я це точно знаю.
— Добре, пішли звідси, — закликала Люсі. Їй було тут не по собі після того, як Едмунд заговорив про кістки.
— Гаразд, — погодився Каспіан, зводячись на ноги. — Залишмо все це тут. Усе одно воно вже нікуди не годиться.
Вони обійшли навколо озера й зупинилися там, звідки витікав струмок. День виявився спекотний, діти із задоволенням викупалися б і напилися зі струмка. Юстас нахилився й простягнув руку, щоб зачерпнути води, як раптом Ріпічип та Люсі в один голос скрикнули:
— Дивіться!
Юстас подивився у воду. Вода в озері була зовсім прозорою, і на його сірому кам’янистому дні лежала статуя людського зросту — видно, золота. Лежала вона долілиць, і руки її були підняті над головою. Тієї миті, коли всі поглянули на неї, з-за хмар визирнуло сонце, і золото сліпуче засяяло у промінні. Люсі подумала, що красивішої статуї ще зроду не зустрічала.
— Оце так, — присвиснув Каспіан. — Видно, прийшли ми сюди недарма. Цікаво, а чи зможемо ми її витягнути?
— Доведеться пірнати, — підмітив Ріпічип.
— Це зайве, — заперечив Едмунд. — Якщо вона зі щирого золота, нам її все одно не підняти. Та й глибина тут чимала. На око — футів п’ятнадцять, не менше. Хоча заждіть хвилинку. Я взяв із собою мисливський дротик: спробуємо виміряти точніше. Потримай-но, Каспіане, мене за руку.
Каспіан взяв його за руку, і Едмунд, нахилившись над озером, помаленьку опускав дротик у воду. Не встиг дротик зануритися й наполовину, як Люсі проказала:
— Мені здається, що статуя не з золота. Це все через сонце. Подивіться — і дротик став такого ж кольору…
— Що сталося? — гукнуло разом кілька голосів, тому що Едмунд зненацька випустив дротик із рук.
— Я не зміг його втримати! — вражено пробурчав він. — Він враз став таким важким!
— Онде він лежить на дні, — сказав Каспіан. — Люсі мала рацію: тепер він точнісінько такого ж забарвлення, як статуя.
Та Едмунд, випадково зиркнувши на свої черевики, раптом закричав:
— Відійдіть! Зараз же геть від води!
Усі позадкували й уп’ялися в нього.
— Погляньте! — сказав Едмунд. — Погляньте на носаки моїх черевиків!
— Пожовтіли нібито, — почав Юстас.
— Вони із золота! Зі щирого золота! — не дав йому договорити Едмунд. — Помацайте самі! Це не шкіра, а метал! І важкі стали, як свинець!
— Клянусь Асланом! — вигукнув Каспіан. — Ти ж не станеш стверджувати…
— Стану! — перебив Едмунд. — Ця вода все перетворює на золото. Так трапилося з дротиком — саме тому він і став таким важким. А потім мені плюснуло на черевики — добре ще, що я стояв не босоніж! І з ними сталася така сама історія! А той бідолаха, що лежить на дні, судячи з усього…
— Виходить, це ніяка не статуя, — тихо промовила Люсі.
— Атож. Тепер усе зрозуміло. Він прийшов сюди спекотного дня, там, де ми сиділи, роздягнувся. (Одежа з того часу або стліла, або стала в пригоді птахам на гнізда, залишився сам обладунок.) Потім пірнув — і…
— Не треба! — замружилася Люсі. — Який жах…
— Авжеж, — сказав Едмунд. — Ми були на волосину від смерті.
— Саме так, на волосину! — підхопив Ріпічип. — Адже кожен із нас міг сунути у воду руку або вус, або хвіст…
— Усе ж перевірмо це, — запропонував Каспіан.
Він зламав гілочку вересу, обережно схилився над струмком і занурив її у воду, а коли вийняв, тримав у руці її точнісіньку подобу з найщирішого золота.
— Король, що володіє цим островом, — сказав Каспіан, трохи почервонівши, — міг би стати найбагатшим з усіх королів. З мого височайшого веління, ця земля віднині належить Нарнії. Ми назвемо її островом Золотої Води. А вам я велю суворо-пресуворо тримати це в таємниці. І ніхто, навіть Дрініан, не повинен про це знати! Під страхом смерті! Ви чуєте?