Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— До того ж зовсім неподалік, — додав Юстас.
— Подивіться! — крикнув Каспіан. — Вони наближаються!
— І набагато швидше, ніж пливемо ми, — стривожено зауважив Дрініан. — Ще якась хвилина — й воно нас наздожене.
Усі затамували дух, і як тут не затамувати, коли за вами по п’ятах щось женеться, а що — не візьмеш до тями. Та далі сталося таке, що не примариться навіть у найкошмарнішому сні. Раптом біля лівого борту випірнула страхітлива голова. Була вона яскраво-зелена, уся в багрових плямах та бородавках, та й до того ж рясно обросла черепашками. Голова нагадувала кінську, тільки що без вух. Вона мала велетенські очі, здатні пронизати поглядом темну товщу океанських вод, і широченну пащу з двома рядами гострих акулячих зубів. Голова переходила в могутню товсту шию, та, коли істота видалася з води, виявилося, що то не шия, а тулуб, і всім стало зрозуміло, що перед ними — гігантський морський змій, якого з дурного свого розуму мріяли зустріти немало простодушних мореплавців. Його величезний страхітливий хвіст звивався далеко в морі, піднімаючись над поверхнею води, а голова змія вже злетіла над щоглою. Усі схопилися за мечі, та де там — до чудовиська було не дістати.
— Стріляйте! Стріляйте! — закричав старший лучник, і в повітрі засвистіли стріли. Та всі вони відскочили від шкіри змія, ніби то був залізний панцир. На якусь мить моряки завмерли, злякано позираючи на зубату пащу та незворушні немиготливі очі в очікуванні першого удару.
Та удару не сталося. Змій лише різко витягнув шию вперед, і голова його опинилася поруч бойової вежі. Він висовувався з води вище й вище, аж поки голова не нависла над краєм правого дальнього борту. Потім вона стала опускатися вниз, та не на палубу, а у воду, так що тіло змія незабаром вигнулося дугою над усім кораблем. А далі ця дуга почала опускатися…
І тут Юстас (який з усіх сил намагався бути хорошим, поки його не розізлили дощ та програш у шахи) спромігся на перший у своєму житті сміливий вчинок. На боці в нього висіла шпага — подарунок Каспіана, і, коли тіло змія опинилося зовсім поруч, хлопчик підскочив до фальшборту й ну гамселити страхіття і справа, і зліва. Правда, він лише на друзки розтрощив одну з кращих шпаг Каспіана, та для новачка Юстас поводився цілком гідно.
Решта вже мали намір наслідувати його приклад, як раптом Ріпічип закричав:
— Стривайте! Заждіть!
Почути такий миролюбний заклик від грізного Ріпічипа було настільки несподівано, що всі на мить забули про загрозу й подивилися на нього. Та, коли він метнувся до фальшборту, уперся своєю волохатою спинкою в слизький лускатий бік змія і став щосили його відштовхувати, усі одразу ж збагнули, що він надумав, і поспішили допомагати. А коли голова змія з’явилася ще раз, але цього разу позаду них, тобто біля лівого борту, — усе стало зрозуміло.
Чудовисько обвилося кільцем навколо «Зоряного мандрівника», і це кільце поступово стискалося. Неважко було здогадатися, що буде далі: коли кільце стиснеться, корабель трісне, наче горіхова шкаралупа, й на воді залишаться самі уламки. Тоді ж змій запросто заковтне мандрівників. Залишалося одне: спробувати скинути кільце за борт.
Зробити це самотужки Ріпічипу було анітрохи не легше, ніж, скажімо, простій миші зсунути гору, та він штовхав і штовхав, вибиваючись із сил, допоки не поспіли решта. Незабаром уже вся команда, за винятком Люсі та Ріпічипа, який остаточно знесилів, вишикувалася вздовж обох бортів і зіштовхувала кільце у воду. Задні пхали в спину передніх; спливло декілька нестерпних митей, за які буцімто нічого й не змінилося. Чоловіки обливалися потом, кректали й упиралися щосили. Та ось усі відчули, що корабель зрушився з місця, і побачили, що тіло змія сповзло трохи ближче до корми, але й перехват так само звузився. Тепер належало зробити найголовніше: перетягнути кільце через ют, доки воно не стало надто тугим. Дванадцятеро матросів кинулися на корму, і справа пішла веселіше, тому що тепер люди змогли стати в шерегу. Вони вже зраділи перемозі, аж раптом пригадали, що за кормою піднімається дерев’яний хвіст дракона, і зрозуміли, що перетягти потвору через нього їм не під силу.
— Несіть сокиру! — крикнув Каспіан. — Нумо, друзі, налягли ще раз!
Люсі знала, де сокира, і метнулася за нею. Коли вона вже злітала трапом на ют, пролунав оглушливий тріск, немовби поруч падало величенне дерево. Корабель здригнувся й сіпнувся вперед. Чи то через те, що змія штовхали з такою силою, чи через те, що той здуру надумав стиснути кільце сильніше, та дерев’яний хвіст заразом відламався і корабель вивільнився.