Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Ніхто не засудить Юстаса за те, що в цю хвилину він розревівся. На розсипані перед ним скарби закапали сльози. Вони виявилися такими гарячими, що від них навіть ішов легкий парок, і Юстас мимоволі здивувався тому, які вони великі.
Та плач не плач, а треба було виповзати, доки не прокинувся якийсь із драконів. Він простягнув уперед праву руку: лапа дракона праворуч від нього повторила його рух. Тоді він вирішив витягнути ліву. Лапа ліворуч теж зрушила з місця.
По дракону за кожним плечем! Та ще й таких, що стежать та кожним його рухом! Нерви Юстаса не витримали, і він рвонув геть із печери.
Тут пролунав такий дзвін золота та хрускіт каменів, що Юстас уже не сумнівався: обидва дракони кинулись за ним слідом. Не наважуючись озирнутися, він помчав до озера. Скрючене тіло мертвого дракона у місячному сяйві могло налякати кого завгодно, але Юстас його навіть не помітив. Він думав лише про одне: щонайшвидше забратися у воду…
Але не встиг він пробігти й кількох кроків, як із подивом помітив, що біжить чомусь навкарачки — чого б це, власне, він таке робив? А коли нахилився над водою, то побачив, що з озера на нього дивиться третій дракон. І тут нарешті він второпав, що драконова морда в озері — його віддзеркалення! Сумнівів не було: дракон рухався одночасно з ним, а варто було Юстасу розтулити рота, як на воді з’являлося відображення роззявленої зубатої пащеки.
Уві сні він перетворився на дракона! Заснувши на драконових коштовностях з огидними драконовими думками, він не помітив, як сам перетворився на дракона.
Тепер усе стало на свої місця. Ніяких інших драконів, окрім нього самого, у печері не було. Пазуристі лапи ліворуч і праворуч були його власними лапами, а дві цівки диму виходили з його ж власних ніздрів. А біль у лівій руці (точніше, там, де раніше була його ліва рука) спричиняв браслет: він був до міри для хлопчика, якщо натягти його вище ліктя, але для товстої передньої лапи дракона виявився замалим і глибоко вп’явся у вкриту товстим панциром шкіру. По обидва боки від нього здулися огидливі набряки, і як Юстас не намагався зняти браслет, учепившись у нього своїми драконовими зубами, усе було марно — позбавитися браслета було йому не під силу.
Попри сильний біль, спершу він відчув лише полегшення. Тепер йому не було чого боятися — він і сам зробився грозою для всіх: і для Ріпічипа, і для Каспіана з Едмундом. Хто тепер наважиться на нього напасти? Хіба що лицар, та й то не кожен. Зате він може напасти на кого завгодно. Та варто було йому це подумати, як він раптом усвідомив, що йому хочеться не цього. Йому хочеться дружби. Він жадає повернутися до людей, розмовляти з ними, сміятися разом, ділити з ними знегоди й радості… Він зрозумів, що перетворився на чудовисько і назад до людей йому шлях відрізано. Його охопило жахливе почуття самотності. Колишні супутники вже не здавалися йому такими осоружними, й він навіть засумнівався у тому, чи був і насправді таким чудовим, яким себе вважав. Йому раптом до болю закортіло почути їхні голоси, він зрадів би, навіть якби то був голос Ріпічипа.
З цими думками бідний дракон, що колись був Юстасом, підняв морду до неба та заридав… як би важко не було уявити собі могутнього дракона, що проливає сльози у безлюдній ущелині під блідим місячним сяйвом.
Зрештою він таки вирішив шукати дорогу до берега. Тепер він розумів, що Каспіан нізащо б не відплив без нього. І до того ж його сповнювала віра, що якось він зможе пояснити людям, хто він такий.
Він напився води з озера, а потім, яким би огидним це не здавалося (хоча, коли вдуматися, нічого огидного в цьому не було), з’їв мертвого дракона мало не до останку. І тільки тоді він збагнув, що робить, коли від дракона залишалося не більше половини. Адже, розумієте, хоча він думав і міркував як Юстас, його апетит і шлунок, а також вдача, були тепер драконовими. А для дракона немає нічого смачнішого за свіженьку драконятину. Мабуть, саме тому в кожній країні зазвичай живе не більше одного дракона (а в більшості країн — і того менше).
Настав час вибиратися з цієї ями. Юстас розбігся, відштовхнувся від землі, аби стрибнути на схил, і одразу відчув, що летить. Він якось і забув про те, що в нього тепер є крила, і то була єдина приємна несподіванка з усіх, що звалилися на нього останніми днями. Він піднявся високо в повітря і побачив внизу незліченні гірські вершини, освітлені яскравим місяцем. Із висоти було видно сріблясте плесо затоки і «Зоряного Мандрівника», що стояв на якорі, і вогні табору в прибережному лісі. До них він і подався…