Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Цікаво, що російські більшовицькі вожді не довіряли своїм братам–більшовикам в Україні. Ленін приставив до українського більшовицького уряду для контролю за його діями свого вірного соратника Г. Орджонікідзе. Ця ситуація цілком скопіювала дії Петра І, який при обранні після Мазепи нового гетьмана Івана Скоропадського поставив біля нього свого надзирателя — у ролі міністра Ізмайлова, якому доручалося таємно стежити за гетьманом і його полковниками та про все доповідати в Москву.
Наступним ударом більшовицького російського уряду проти УНР був дипломатичний та ідеологічний удар, якого російський більшовицький уряд завдавав одночасно з попереднім — акцією так званого Всеукраїнського з’їзду Рад. Його мета — дискредитувати й підірвати авторитет Центральної Ради. 17 грудня, за новим стилем, коли в Києві зібрався з’їзд Рад України, урядові УНР було пред’явлено грізний ультиматум від Совнаркому, який підписали В. Ленін і Л. Троцький. Цей ультиматум повинен був здеморалізувати Центральну Раду і скомпрометувати її в очах “трудящих мас”.
Тут заявлялося, для годиться, звичайно, що всі нації мають право на відділення від Росії і все, “що торкається національних прав й національної незалежності українського народу, визнається нами… без обмежень і безумовно”. Та одночасно висловлювалось обурення тим, що Центральна Рада не хоче визнавати Совнаркому на чолі з В. Леніним, “Совєта і Совєтської влади на Україні” і скликати асамблею рад — “крайовий з’їзд українських Совєтів негайно”,— аби передати їй владу. Крім того, Центральну Раду звинувачували у “змові” з контрреволюційним антибільшовицьким генералом Каледіним, з яким вона нібито (а не більшовицькі агітатори) навмисно дезорганізовує фронтову лінію, “відкликає односторонніми наказами українські частини з фронту”, що вона, Центральна Рада, роззброює “совєтські війська”, які перебувають на території України, не дозволяє вивозити хліб з України тощо. І це все змушує російський більшовицький уряд, говориться в ультиматумі до Центральної Ради, “оголосити війну, і це ми вчинимо без вагання”,— погрожують Ленін і Троцький, навіть і в тому випадку, “коли б вона була вповні формально визнаним і беззаперечним органом вищої державної влади, незалежною буржуазною республікою українською”.
В ультиматумі ставиться низка вимог у формі запитань, на які Центральна Рада мала дати відповідь “протягом 48 годин”, інакше “Совнарком вважатиме Раду (тут Центральну Раду. — Авт.) у стані війни проти совєтської влади в Росії і на Україні”. Пізніше В. Антонов–Овсієнко підтвердив, що за вказівкою Смольного “ультиматум” Леніна — Троцького відправив у Київ головнокомандуючий російських військ М. Криленко.
Фактично цей ультиматум був проголошенням війни більшовицького російського уряду проти Української Народної Республіки.
Отже, цим подвійним ударом більшовицький уряд жадав знищити УНР, про що заявив відверто. Але цей план провалився. У відповідь більшовицькому урядові Совнаркому, який написали Винниченко та Шульгін, Центральна Рада категорично заперечувала всі його звинувачення: “Генеральний секретаріат рішуче відкидає всякі спроби втручання народних комісарів у діло збудування державного й політичного життя в Народній Українській Республіці. Претензії народних комісарів на керування українською демократією тим менше можуть мати яке–небудь оправдання, що ті форми політичного врядування, що накидаються Україні, дали на території самих народних комісарів результати, які зовсім не викликають заздрощів.
Доки в Росії розвивається анархія економічна, політична та господарча руїна, поки там панує груба сваволя і потоптання всіх свобод, завойованих у царату революцією, Генеральний секретаріат не знаходить потрібним повторяти цей сумний експеримент на території українського народу”, — рішуче відповів уряд УНР на вимогу підпорядкувати Україну більшовикам Росії.
Після невдачі більшовиків влаштувати у Києві переворот під час Всеукраїнського з’їзду Рад московський уряд взяв курс на рішучу підготовку повалення влади Центральної Ради, створивши у Харкові український більшовицький маріонетковий уряд і розпочавши грандіозну брехливу агітацію для деморалізації просоціалістичного уряду України. На “прохання” харківського уряду про допомогу йому були негайно послані російські війська з Дону на чолі з головнокомандувачем В. Антоновим–Овсієнком. Крім того, формувались червоногвардійські загони в промислових містах Росії і Східної України, які під керівництвом більшовицьких командирів розпочали наступ на територію, підвладну урядові Центральної Ради.