Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Отож Росія, як відомо, ні царська, ні буржуазна, ні більшовицька навіть думки не допускала про те, щоб визнати національні права інших народів та їхній державницький суверенітет. У складі імперії українці завжди історично залишались “європейським викликом” Росії та її “азіатському вибору”, залишались окремою європейською спільнотою, духовний і культурний розвиток якої проходив під впливом європейської цивілізації. Через те позбутись України означало для Росії позбутись власне європейськості…
Тому, коли в Україні владу взяла в руки українська демократія в особі Центральної Ради, більшовицькі політичні лідери відразу розпочали боротьбу за збереження її в складі Російської держави.
Відомо, що в передреволюційний час більшовики активно створювали свої організації в Україні, особливо в її східних промислових центрах. Тут значна частина населення (до 75 відсотків) за етнічним походженням була російська та зросійщена імперською освітою українська, єврейська, татарська, німецька, болгарська тощо. Зросійщена частина населення вливалась у робітничу російськомовну стихію. Це й множило середовище, в якому російські соціал–демократи, а зокрема більшовицька їх частина, в перші роки революції створювали свої організації, серед них “совєти робітничих депутатів”. Невдовзі ці більшовицькі “совєти” були перейменовані в Україні в ради, за прикладом тих рад, які створювала Центральна Рада.
Більшовицькі організації в Україні від осені 1917 р. стають тут провідниками централістичної російської політики. Найбільший політичний вплив російська партія більшовиків мала в Донецько–Криворізькому басейні, де зосереджувалась головна маса робітництва, яке на той час становило до 2 млн осіб. На основну частину України їхній вплив був мінімальний. Слід враховувати, що 1917 року в Росії нараховувалось усього 24 тис. членів більшовицької партії. В Україні їх було всього 4–5 тис., у той час як партія есерів, наприклад, становила 300 тис. осіб. За словами українського історика М. Попова, більшовики в Україні були партією російського або зросійщеного пролетаріату і тому були, природно, провідниками і російської державницької централістичної системи.
Партія більшовиків відзначалась жорстокою централізацією і дисципліною, відзначалась величезною волею до захоплення влади, що й допомогло їй провести в Росії революційний переворот 25 жовтня — (7 листопада за н. ст.) 1917 р. і взяти владу до своїх рук.
Від початку проголошення Українською Центральною Радою Першим універсалом (25–10 червня 1917 р. за н. ст.) автономії України, існуючий ще тоді Тимчасовий російський уряд, а згодом і більшовики висловилися проти такого статусу України, хоча В. Ленін задекларував ще раніше право українського народу на самовизначення у формі федерації. Коли ж більшовики взяли владу в Петрограді до своїх рук, а події в Україні привели до проголошення Української Народної Республіки, а далі — до незалежності України, діяльність більшовицького уряду набула вкрай антиукраїнського характеру.
Справа полягала як у традиційній російській централістичній доктрині збереження “єдіної і нєдєлімої” Росії, так і в концепції більшовиків про здійснення світової революції, яку вони збиралися розпочати під своїм керівництвом по всій Європі. У цій концепції Україні відводилося значне місце: по–перше, близькість до Європи перетворювала її в основний плацдарм поширення тут цієї революції з Росії; по–друге, Україна мала б стати сировинною і матеріальною базою, зокрема, людських ресурсів, для тієї ж таки світової революції.
Проголошення Української держави, спочатку як автономної, а потім і незалежної, ламало ці плани, в яких Росії відводилася велична місіонерська роль двигуна революційної перебудови всієї цивілізації. Це мало б на всі віки звеличити Росію та її нових правителів, котрі стали б безсмертними рятівниками усього людства. Бо коли є повна влада над країнами і народами, тоді здається досяжною навіть всесвітня вічна слава.