Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Та проголошення автономії, а потім незалежності Української держави позбавляли революційну Росію, виснажену чотирма роками імперіалістичної війни, можливості швидко стати на ноги і перетворитись у центр отого жаданого вогнища світової революції.
Така суверенна Україна перекреслювала, отже, всі амбітні плани більшовицьких вождів — передусім вона відбирала в них свої власні сировинні та людські ресурси. І про це відверто говорив найвірніший соратник Леніна Лев Троцький більшовицьким агітаторам, яких він засилав в Україну для організації боротьби проти УНР: “Помните… что так или иначе нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может… ”
А тут іще своїм Третім універсалом Центральна Рада виголосила свій проект перебудови Російської держави — створення “федерації вільних і рівних народів” колишньої Російської імперії. І ця позиція України знаходила підтримку не лише в середовищі українців, але й серед неукраїнських партій в Україні та за її межами.
Окрім того, Центральна Рада від самого початку не визнала Совнаркому як всеросійський уряд, засудила більшовицький переворот, бо вважала, що влада в Росії мала перейти до всієї демократії, а більшовики є лише частиною її.
Центральна Рада назвала їх “безвідповідальними людьми”, які руйнують організоване життя. Вона вважала, що в Росії має бути створений центральний соціалістичний уряд, представлений від усіх соціалістичних партій різних народів імперії, який мав би право вести переговори від імені всієї Росії.
До того ж уряд Центральної Ради 9 листопада 1917 р. прийняв постанову про необхідність припинення війни і порядок підписання мирного договору, заперечуючи розпорядження Леніна, яке дозволяло солдатам самочинно припиняти воєнні дії, що призводило до масового дезертирства і відкривало фронт для наступу ворожих армій передусім на Україну.
Більше того, Центральна Рада закликала регіональні уряди інших народів на терені Росії створити спільний однорідний соціалістичний уряд і 17 листопада прийняла рішення виступити ініціатором його організації.
Ситуація складалась вкрай небезпечною для планів більшовицьких вождів створити з Росії могутній центр світової революції. Через те стає зрозумілим, чому більшовицький уряд — Совнарком відразу ж назвав акт проголошення фактично незалежної України як сепаратистський і приступив до організації повалення українського уряду і взагалі Української Народної Республіки.
Першим відкритим кроком проти незалежної України була радіограма Совнаркому Центральній Раді із звинуваченням її в тому, що вона нібито проводить “двозначну буржуазну політику”, а тому не може бути визнаною як повноважний представник “трудящих і експлуатованих мас”. У той же час більшовицькі агітатори в Україні проводили шалену агітацію через робітників і селян, залучаючи їх на свій бік і поширюючи нездійснимі обіцянки — передача всієї землі селянам, а заводів і фабрик — робітникам. Зокрема, активно поширювався совнаркомівський декрет про землю, де говорилося, що поміщицька земля передається у загальнонародну власність. А в уяві селян ця загальнонародна власність, про яку вони не чули раніше, означала передачу землі їм, селянам. Це було свідоме шахрайство. Бідне селянство вірило більшовикам, бо хотіло мати свою землю. І цю довірливість бідняків цілеспрямовано закликав використовувати Троцький агітаторам: “Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки… не раз губили все завоевания украинцев”,— навчав видатний більшовицький вождь своїх підручних.
У часи, коли тривала Перша світова війна, з її руйнаціями, дезертирськими бандами тощо, питання миру також близько зачіпало бідніші верстви населення — робітників, селян і солдатів. Через те в їхньому середовищі швидко приживалися гасла більшовиків про припинення війни, про мир. В устах більшовицьких агітаторів це звучало: “перетворити війну імперіалістичну у війну громадянську”. Це гасло Ленін проголосив ще на початку Першої світової війни. Тобто, замість однієї війни мала постати інша, яка б захопила всі класи і верстви, нації і народи. Але знедолені маси не вдумувались у прихований зміст тих гасел, а бажане приймали за дійсне. Така агітація серед мас України збільшовизовувала їх, відривала від мети — побудови власної держави, в якій би вони могли знайти добробут та мир, і часто кидала в обійми більшовицьких проводирів.