Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

У ці тяжкі для України дні більшовицькі вожді вдаються до ще однієї містифікації, яких у роки громадянської війни й більшовицьких інтервенцій було чимало. Щоб приховати загарбницький характер наступу на Українську державу російських більшовицьких військ, ленінський злий геній дає вказівку перейменувати російські збройні загони, що прийшли з Росії і діяли на території України, на українські. Прізвище командувача цих військових частин В. Антонова–Овсієнка перетворити в українське — Овсієнко. Ось як наказував В. Ленін у телеграмі до надзвичайного комісара “району України” (“району”, звісно, Росії”): “Рішуче і беззастережне перейменування наших частин, що є на Вкраїні, на український лад — отаке тепер завдання. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим–Овсієнком — він повинен називатися просто Овсієнком. Те ж саме слід сказати про Муравйова…” До речі, перейменування діячів ленінської більшовицької гвардії, що становила кістяк Совнаркому і всіх урядових установ, було справою поширеною, звичайною, хоча й суворо конспіративною. Відома особлива прихильність Леніна до єврейської частини російських революціонерів, які становили, приміром, у Совнаркомі 77,2 відсотка. Серед них найвідоміші діячі уряду, соратники Леніна: Лев Бронштейн (Троцький), Янкель Свердлов, Лейба Розенфельд (Каменєв), Гершель Апфельбаум (Зинов’єв), Меєр Фінкельштейн (Литвинов) і т. д. Ці революціонери–ленінці і становили керівництво країни — “диктатуру пролетаріату”, хоча за своїм соціальним походженням вони були далекими від пролетаріату.

Подібний метод містифікацій широко практикувався більшовицьким урядом. Так навесні 1919 року в Криму, у Бахчисараї, було знищено створену державність кримських татар — російські війська заарештували сформований тут уряд, розігнали місцеві військові частини, з Москви прислали кількох більшовиків, які самі провели партійну конференцію, “обрали” себе новим урядом і проголосили Радянську Соціалістичну Кримську республіку на чолі з братом В. Леніна Д. Ульяновим, яку окупували російські війська. Подібна акція, як бачимо, була вчинена і в Україні, де в Харкові було створено маріонетковий — радянський уряд, який став прикриттям для відкритого захоплення України і перетворення її на звичайну російську провінцію — “район” Росії.

Аби швидше приєднати таку велику територію, як Україна, більшовики вдаються до старого імперського методу “поділяй і владарюй”. І от на території України вони за вказівкою з центру створюють низку штучних маріонеткових держав: у січні

1917 р. створюється так звана Донецько–Криворізька республіка, де влада більшовицьких совєтів опиралась на сформовані в Росії робітничі загони. До речі, ця “республіка” відразу ж оголосила про своє входження до складу Росії на правах федерації. Хоча це не врятувало її: як тільки була повалена сила Центральної Ради і потреба в плацдармі для боротьби з нею відпала, ця республіка була ліквідована. На пізніший запит українських більшовиків про цю акцію Сталін цинічно заявив: “Достаточно играли в правительство и республику, кажется, хватит, пора бросить игру”. Така ж доля спіткала й інші подібні “держави” на території України: Одеську соціалістичну республіку, яка опиралася на збройні сили М. Муравйова; Миколаївську повітову соціалістичну комуну, на чолі якої стояла повітова Рада народних комісарів; маленькі маріонеткові державки, які очолили місцеві совнаркоми, що виникли у Луганську та Старобєльську. Для більшовицького центру це була тільки політична гра, що ослаблювала сили українського народу, розколювала його і сприяла швидкому його підпорядкуванню Росії.