Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У годину смертельної небезпеки для Української республіки на її оборону стала київська молодь. На фронт був відправлений загін студентів–добровольців з Київського університету, академії Святого Кирила і Мефодія, гімназій. На станцію Крути, що відкривала червоним інтервентам шлях на Київ, прибув 27 жовтня 1918 р. молодіжний загін, який пройшов лише семиденну підготовку з військової науки. Під час бою під Крутами увесь цей загін — до 300 юнаків — загинув. Згадуючи цей бій, очевидець писав пізніше: “П’ять годин безперестанку студентський курінь стримував червоні лави, сам будучи під градом куль та гранат… Московські багнети безжально кололи груди юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв”. Крутянський подвиг київського юнацтва на довгі роки став символом героїчної боротьби українців за свою незалежну державу. Але цей героїзм не зупинив надовго інтервентів. Виграних кількох днів вистачило тільки на те, щоб українські дипломати у Бресті уклали з Австро–Угорщиною та Німеччиною договір про допомогу. Центральна Рада залишила Київ.
9 лютого 1918 р. в Київ заходили червоногвардійські загони Муравйова та червоного козацтва В. Примакова, яке було сформоване з робітників Харкова та Донбасу. У Києві, як перед тим у Полтаві та в інших містах України, розпочався кривавий терор. У Полтаві, наприклад, у перший день окупації було знищено 5 тис. так званих ворогів революції, тобто в основному української інтелігенції. У Києві була влаштована різанина, якої (за словами відомого історика Д. Дорошенка) древній град не бачив з часів Андрія Боголюбського. Це, нарешті, протверезило багатьох представників українських соціалістичних партій, які тягли руку за совєти.
11 лютого 1918 р. в Києві більшовики проголосили свою радянську владу на чолі з харківським більшовицьким урядом — Народним секретаріатом. До нього входили відомі більшовицькі діячі — Є. Бош, В. Аусем, Ю. Коцюбинський (син видатного письменника Михайла Коцюбинського), В. Затонський та ін.
Окупація.
Гетьман Павло Скоропадський
Становище Центральної Ради було драматичним. Але його порятувала делегація молодих дипломатів, що була в Бресті. 9 лютого 1918 р. ця делегація уклала угоду, за якою країни Четвірного союзу — Австро–Угорщина та Німеччина, в першу чергу, опираючись на юридичний акт проголошення Четвертим універсалом незалежності України, надавали допомогу Українській республіці в боротьбі з більшовицькою агресією.
Одразу в Україну була послана 450–тисячна австро–німецька армія, яка разом з українськими формуваннями мала зупинити наступ більшовиків. І справді, цей наступ був зупинений. Більшовицькі війська повертали на схід, часто залишаючи населені пункти без бою.
2 березня 1918 р. Центральна Рада повернулася до Києва. Несподівана окупація України австро–угорськими та німецькими військами шокувала українську суспільність. Виникло велике незадоволення серед численних соціалістичних партій, груп та угруповань. Окупація викликала невдоволення і в середовищі українського селянства.
Невдоволення ще більше зросло, коли стало відомо, що за цю допомогу Центральна Рада має сплатити Австро–Угорщині й Німеччині великі продовольчі та матеріальні податки — хліб, м’ясо, вугілля тощо. Це було обтяжливим для розореного суспільства. Але забулося, що дармової допомоги ніхто ніколи і нікому не подавав.
Ясна річ, що Центральна Рада, яка й раніше майже не мала зв’язків із провінцією, не могла виконати своїх продовольчих зобов’язань щодо союзників, котрі внаслідок багаторічної війни дуже потребували продовольства. Через голод, що виник у роки Першої світової війни у Німеччині, діти, наприклад, часто народжувались мертвими. Через те австро–угорські та німецькі військові частини самі розпочали реквізовувати продукти харчування і відправляти їх до своїх держав. Це викликало страшенне обурення серед селян.
Посилились конфлікти з окупаційними військами; також почастішали зіткнення селян із поміщиками, які прибували у свої маєтки і стали повертати за допомогою окупаційних військових частин свою землю, вже поділену селянами.
Хаос і безладдя, відсутність будь–якого управління з боку Центральної Ради призвели до загального невдоволення. Крім того, Україною прокотилася стихія отаманії, що також не сприяла стабільності життя. Руйнувались залізниці, залізничні мости, заводи, знищувались паротяги, не було палива. Відступаючи з України, російські більшовики також вивезли значні матеріальні багатства, зокрема музейні коштовності й вироби мистецтва, грошові запаси банків, цінні церковні речі тощо. Центральна Рада не могла добитися перелому на свою користь. Безпорадність була цілковитою.