Чарівні створіння

У Гатліні й переважній частині Півдня вам би відповіли: ваш лікар, ваш адвокат, хтось із місцевого СТО чи пошти; скоріш за все, ваш батько, всі ваші дядечки, тіточки, двоюрідні сестри і брати, учитель історії (особливо якщо у вас викладає містер Лі) і майже без сумніву — власник місцевої зброярні. Другого тижня лютого, за будь-якої погоди, увесь Гатлін жив тим, що обговорював, планував і готував лише одну подію — битву на Медовому пагорбі.

Це була наша битва. Не знаю, чому так вирішили, але певен, що не останню роль у цьому відіграли сім гармат. Люди тижнями готувалися до цієї події, і тепер, в останні хвилини перед інсценуванням, усе місто прасувало і роздавало військову форму, здіймаючи над вулицями запах теплої вовни. Начищалися гвинтівки, до блиску полірувалися шаблі, а у попередні вихідні добра половина чоловіків Гатліна, скоріш за все, майструвала боєприпаси у Буфорда Редфорда — лише його дружині не смердів запах збройового мастила. Вдови готували постіль і заморожували пироги для сотень туристів, що ось-ось мали заполонити місто. На ожилу минувшину вони зліталися, як мухи на мед. Члени ДАР тижнями опрацьовували свою версію відтворення подій і туристичного маршруту «Південна спадщина», а їхні дочки двоє вихідних поспіль випікали торти для частування після турів.

За цим варто було поспостерігати, тому що члени ДАР, включаючи місіс Лінкольн, водили туристів містом у сукнях XIX століття. Вони втрушувалися в корсети й шари спідниць, скидаючись на сосиски, на яких ось-ось лусне шкірка. Такий вигляд мали не лише старші дочки американської революції. Їхні власні доньки, в тому числі Саванна й Емілі — майбутні членкині організації, повинні були тинятися історичними плантаціями, виряджені, немов персонажі серіалу «Будиночок у преріях». Маршрут завжди розпочинався зі штаб-квартири ДАР, оскільки це була друга з найстаріших будівель міста. Я все міркував, а чи встигнуть вони до того часу полагодити дах? А ще було цікаво уявляти, як усі ті жіночки блукатимуть Історичним товариством, розповідаючи про старі ковдри й пледи як про найвагоміші артефакти, в той час як під їхніми ногами сотні чарівних сувоїв чекатимуть на черговий вихідний день.

Зауважу, що до відтворення історичних подій долучалися не тільки ДАР. «Війну між штатами» часто називали «першою війною сучасності», проте, якби ви прогулялися Гатліном за тиждень до фестивалю, то побачили б, що нічого сучасного у місті немає. Натомість то тут, то там демонструвалися військові реліквії — від возів до гаубиць, які — а це вам розповість кожне місцеве дошкільня — були артилерійськими гарматами, вмощеними на пару старих дерев’яних коліс. Навіть Сестри витягли свій справжній прапор Конфедерації і самотужки причепили його на вхідних дверях, після того як я відмовився їм допомогти. Бо хоча все це було для шоу, тут я пішов на принцип.