Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
Я міг прочитати її історію з цих слів, почути з пісні.
Потім електрогітара уповільнила гру, і я почув нові рядки — закінчення пісні. Нарешті хоч щось отримало завершення. Слухаючи, я намагався не думати про сни, де ми боролися з брудом, вогнем, водою і вітром.
Гітара замовкла, і ми зупинилися в тиші.
— Як ти гадаєш…
Ліна затулила мій рот долонею — вона не хотіла чути ані слова. Я ще ніколи не бачив її такою: навколо неї витав холодний вітер, огортаючи її тіло і вилітаючи у відчинені двері за моєю спиною. Я не знав, від чого почервоніли її щоки — від холоду чи від сліз, але й не став питати. Ми лягли на Лінине ліжко і згорнулися в тісний клубок, аж доки не можна було зрозуміти, чиї руки й ноги були чиїми. Ми не цілувалися, але відчуття були подібні. Тієї миті ми стали ближчі одне до одного настільки, наскільки я ніколи не міг собі уявити.
Гадаю, що саме це відчуваєш, коли втрачаєш кохану людину. Навіть коли досі тримаєш її у своїх обіймах.
Ліна тремтіла. Можна було відчути кожне її реберце, кожну кісточку її тіла, і здавалося, що її рухи непідвладні думкам. Я забрав руку з її шиї і потягнувся по стьобану ковдру в ногах ліжка, щоб накритися нею. Ліна притулилася до моїх грудей, і я вкрив нас якнайщільніше. Тепер ми з головою заховалися у маленьку темну печеру, де було місце лише для нас двох.
Наш захисток зігрівся теплом подихів. Я поцілував холодні Лінині вуста, і вона відповіла на мій поцілунок. Повітря між нами наелектризувалося, і Ліна сховала обличчя в ямку на моїй шиї.
«Як ти думаєш, ми можемо залишитися так назавжди, Ітане?»
«Ми можемо зробити все, що ти хочеш. Це ж твій день народження».
Я відчув, як вона напружилася в моїх руках.
«Не нагадуй мені».
«Але я приніс тобі подарунок».
Вона підняла ковдру, щоб впустити трохи світла.
— Подарунок? Але я ж просила, щоб ти нічого не приносив…
— А з яких це пір я дослухаюся до того, що ти мені кажеш? Крім того, Лінк завжди казав мені: коли дівчина просить не купувати їй на день народження подарунок, то це означає, що ти обов’язково маєш його купити, та ще й коштовний.
— Не всі ж дівчата однакові.
— Добре, забудь.
Вона опустила ковдру і знову занурилася в мої обійми.
«То він такий?»
«Який?»
«Коштовний?»
«А я гадав, що тобі не потрібен подарунок».
«Мені просто цікаво».
Потайки посміхнувшись, я стягнув ковдру. Нам обом одразу стало холодно, а тому я хутко дістав з кишені джинсів маленьку коробочку і знову пірнув до Ліни. Аби вона розгледіла подарунок, я лишень трішки підняв край укривала.
— Опусти, холодно!
Я виконав її прохання, і навколо нас знову стало темно. Коробочка засвітилася зеленим, і я побачив тонкі Лінині пальці, що розв’язують сріблясту стрічку. Світло поширювалося, відливаючи яскравістю і теплом, аж доки Лінине обличчя не з’явилося навпроти мене в ореолі його тьмяного блиску.
— Це щось новеньке, — усміхнувсь я, дивлячись на неї в смарагдовому мерехтінні.
— Я знаю. Це триває цілісінький день з самого ранку. І незалежно від того, думаю я про світло чи ні.
— Прикольно.
Вона задумливо споглядала коробочку, нібито намагаючись до останнього відтягнути момент відгадки. Я збагнув, що сьогодні фактично це міг виявитися її єдиний подарунок. Окрім, звісно, вечірки-сюрприза, про яку я теж намагався не казати їй до останнього.