Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
— А., у чому справа?
Вона простежила за моїм зацікавленим поглядом.
— А, це? Нічого, просто жарт.
— Не знав, що Мейкон уміє жартувати.
Вона потягнула за нитку на рукаві.
— Не вміє. Це мій жарт.
— А ти вже можеш керувати Рейвенвудом?
Вона знизала плечима.
— Я просто прокинулася вчора, а будинок уже ось так змінився. Напевно, він прочитав мої думки.
— Ходімо звідси. Ця в’язниця навіє на тебе ще більший сум.
— За два дні я можу стати Ридлі. Оце сумно.
Похитавши головою, вона присіла на краю веранди. Я сів поряд. Вона не глянула на мене, а натомість почала роздивлятися свої білі тюремні кеди. Цікаво, а звідки вона знала, якими вони мають бути?
— Шнурки. Ти помилилася зі шнурками.
— Тобто?
Я вказав на взуття:
— У справжніх в’язницях їх забирають.
— Годі, Ітане, це вже остання крапля. Я не можу уникнути свого дня народження, не можу втекти від прокляття… Мені більше несила вдавати звичайну дівчину, бо я не така, як Саванна Сноу або Емілі Ашер. Я — чародійка.
Я підняв жменю гальки з нижньої сходинки веранди й жбурнув камінчик якнайдалі.
«Я не збираюся прощатись, А. Я не можу».
Вона взяла камінь з моєї руки й кинула його теж. Її пальці торкнулися моїх, і я відчув легке пульсування тепла. Я мав його запам’ятати.
«В тебе не буде вибору. Я зникну, і навіть не згадаю, що колись була небайдужа до тебе».
Але я не збирався поступатись, і слухати все це теж. Цього разу камінь влучив у дерево.
— Ніщо не змінить наших почуттів одне до одного. Ось що я знаю напевне.
— Ітане, можливо, я навіть відчувати нічого не зможу!
— Я тобі не вірю.
Решта камінців з моєї руки теж полетіла на подвір’я і втонула в траві, не лишивши ні сліду, ні звуку. Не знаючи, де їх шукати, я втупився в зарості, намагаючись проковтнути застряглий у горлі клубок.
Ліна потягнулася до мене, а тоді завагалася. Ледь відчутно торкнулася моєї руки.
— Не гнівайся на мене. Я ж цього не хотіла.
Ось тут я не витримав.
— Може, й не хотіла, але що як завтра наш останній день? Я б міг провести його з тобою, але натомість ти вештаєшся будинком, ніби тебе вже обрали!
Вона підвелася.
— Ти не розумієш!
Ліна повернулася до оселі — чи, як її краще назвати, тюремної камери — і гримнула дверима в мене за спиною.
Я ні з ким раніше не зустрічався, а тому не знав, як чинити далі. Не міг пояснити цю ситуацію, і надто коли справи стосувалися дівчини-чародійки. Не вигадавши нічого кращого, я підвівся, махнув на все рукою і поїхав до школи, запізнюючись, як завжди.
Залишилося двадцять чотири години. Гатлін накрив фронт низького тиску, і зловісне небо обіцяло чи то сніг, чи то град. Сьогодні могло статися все що завгодно. Сидячи на історії, я визирнув у вікно й побачив щось схоже на похоронну процесію, от тільки похорону ще не було. За катафалком Мейкона їхало сім чорних «Лінкольнів». Роблячи коло містом, вони проїхали повз школу Джексона і попрямували до маєтку Рейвенвуд. Ніхто вже не слухав містера Лі, а він саме бубонів про майбутнє відтворення битви на Медовому пагорбі — не найвагомішого бою Громадянської війни, яким, однак, жителі Гатліна пишалися більше за інші.
— У 1864 році Шерман наказав генерал-майору Джону Гетчу і його військам зруйнувати залізничне сполучення між Чарльстоном і Саванною, щоб запобігти вторгненню солдатів Конфедерації і перешкоджанню операції «Марш до моря». Але через деякі «навігаційні прорахунки» сили Союзу затрималися.
Він гордо усміхнувся, виводячи на дошці «НАВІГАЦІЙНІ ПРОРАХУНКИ». Гаразд, Союз протупив. Ми це вже зрозуміли. У цьому весь зміст битви на Медовому пагорбі і, як нам навіювали ще з дитячого садочка, зміст всієї Громадянської війни. Звісно, якщо не зважати на той факт, що Союз узагалі-то виграв війну. Про це у Гатліні говорили як про джентльменську поступку з боку Півдня, його історично правильний, благородний вибір. Принаймні саме так вважав містер Лі.
Але сьогодні ніхто не дивився на дошку — всі витріщалися у вікна. Там, на вулиці, огинаючи стадіон, їхав ескорт із чорних «Лінкольнів» і катафалка. Коли Мейкон вийшов з авта, було помітно, що він пишається цим шоу. Як на нещодавнього бранця ночі, він спромігся привернути чимало уваги.
Хтось штурхнув мене у ногу — я угледів, що Лінк схилився до парти, аби містер Лі не бачив його обличчя.
— Чувак, а хто у тих тачках?
— Містере Лінкольн, можливо, ви продовжите? І надто зважаючи на те, що ваш батько командуватиме завтра кавалерією, — витріщився на нас містер Лі, схрестивши руки на грудях.