Повернення короля [с иллюстрациями]

– Шкода, пане Мері, та ми виконуємо накази.

– Чиї накази?

– Боса з Торбиного Кута.

– Боса? Якого Боса? Тобто пана Лото? – перепитав Фродо.

– Певно, так, пане Торбине, та нині ми зобов’язані говорити просто Боса.

– Та невже? – сказав Фродо. – Ну, мене тішить уже й те, що він не називає себе Торбином. Але, здається, зараз саме час родичеві порозумітися з ним і вказати йому на його місце.

Гобіти за брамою принишкли.

– Від таких балачок нам добра не буде, – сказав один. – Він обов’язково про це дізнається. А якщо ви так галасуватимете, то розбудите Здорованя нашого Боса.

– Ми розбудимо його так, що він добре здивується, – відказав Мері. – Якщо ти натякаєш, що твій дорогоцінний Бос найняв собі негідників із нетрів, тоді ми мало не спізнилися.

Опісля він зіскочив з поні, побачив у світлі ліхтарів табличку, зірвав її і пожбурив за браму. А гобіти позадкували, проте не зробили і руху, щоби її відчинити.

– Сюди, Піпіне! – гукнув Мері. – Тут упораються і двоє!

Тож Мері та Піпін вилізли на браму, а гобіти втекли. В ту мить заграв інший ріжок. І з найбільшого будинку праворуч на тлі світла у дверях висунулася велика масивна постать.

– Що тут таке? – гарикнула вона, виходячи. – Зламали браму? Ану забирайтеся звідси, бо я поламаю ваші гидкі дрібні шиї!

Та цей здоровань умить спинився, бо помітив блиск мечів.

– Ага, Біл Папоротняк, – сказав Мері. – Та якщо ти не відчиниш цю браму через десять секунд, то пошкодуєш. Якщо не послухаєшся, я полоскочу тебе цією сталлю. А коли відчиниш браму, то вийдеш крізь неї, щоб уже ніколи не повертатися. Ти, розбійник і грабіжник із битого шляху!