![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
– Та й у Південній Чверті теж, очевидно, щось не гаразд, – додав Мері. – Надто вже всім бракує люлькового зілля.
– Хоч би що там трапилося, – втрутився Піпін, – але все це зійдеться на Лото, можете бути певні.
– Багато що, проте не все, – зазначив Ґандальф. – Ви забули про Сарумана. Він зацікавився Широм раніше, ніж Мордорський Володар.
– Але ж у нас є ти, – сказав Мері, – тож незабаром усе владнається.
– У вас поки що є я, – відказав Ґандальф, – але невдовзі вже не буде. Я не їду до Ширу. Ви мусите самі впоратися з тутешніми клопотами – для цього вас тренували. Невже ви не збагнули? Мій час добігає кінця: розставляти все на свої місця чи допомагати це робити різним народам – то вже не моє завдання. А щодо вас, любі друзі, то допомога вам і не знадобиться. Ви вже виросли. Виросли дуже високими: ви тепер серед великих, і я вже не потерпаю за жодного з вас… Аби ви знали: незабаром я зверну вбік. Матиму довгу розмову з Бомбадилом – таку, якої в мене не було за увесь мій вік. Він є збирачем моху, а я був перекотикаменем, приреченим катулятися туди й сюди. Та пора моїх блукань завершується, і тепер ми мусимо багато сказати один одному.
Невдовзі мандрівники дісталися до того місця на Східній Дорозі, де вони колись попрощалися з Бомбадилом, тож тепер сподівались і майже очікували побачити, що він стоїть там, аби привітати їх на шляху додому. Проте Тома ніде не було видно, Курганні Пагорби на півдні огортав густий туман, а далекий Праліс заступила непроглядна пелена.
Подорожні зупинились, і Фродо з надією подивився на південь.
– От би ще раз зустрітися з тим старим, – сказав він. – Як йому ведеться, хотів би я знати?
– Добре, як і завжди, можеш бути певен, – відповів Ґандальф. – Його, припускаю, нічого не тривожить і мало цікавить із того, що ми зробили чи побачили, крім хіба що візиту до ентів. Можливо, згодом ви матимете час прийти і побачитися з ним. Але якби я був на вашому місці, то притьмом помчав би додому, бо інакше ви не дістанетеся до Мосту на Брендівинній, доки там зачинять брами.
– Але ж там немає ніяких брам, – озвався Мері. – Принаймні немає на Дорозі, й тобі це добре відомо.
– Не було ніяких брам, ти хотів сказати, – заперечив Ґандальф. – Тепер, гадаю, ти їх там побачиш. Та й біля Брами Цапокраю тебе може спіткати більший клопіт, аніж ти припускаєш. Але ви впораєтеся з усім. Прощавайте, любі мої! Не востаннє – наразі ще ні. Прощавайте!
В ту мить Тіньогрив, могутній кінь, на чарівникове веління, зійшов із Дороги і перестрибнув через зелений насип, що тягнувся обіч неї в цій місцині, а тоді Ґандальф гукнув йому – й кінь помчав, летячи до Курганних Пагорбів, немовби північний вітер.
– Ну, ось ми, четверо друзів, котрі разом вирушали в мандри, – сказав Мері. – Усі інші один по одному залишилися позаду. Це майже нагадує сон, який потроху відходить.
– Не для мене, – відказав Фродо. – Я радше почуваюся так, наче сон знову надходить.
РОЗДІЛ 8
ЗВІЛЬНЕННЯ ШИРУ
Уже настала ніч, коли мокрі й утомлені мандрівники нарешті дісталися до Брендівинної, а там виявили, що шлях перекрито. По обидва кінці Мосту стояли великі гостроверхі брами, а на протилежному боці річки видно було новозбудовані споруди: триповерхові, з вузькими прямими вікнами, голі й тьмяно освітлені – надто понурі та надто неширські.
Гобіти постукали в зовнішню браму і погукали, проте відповіді спершу не було, а потім, на їхній подив, хтось засурмив у ріжок – і світло у вікнах згасло. Й темряву пронизав голос:
– Хто там? Забирайтеся! Чи вам повилазило? Є ж табличка: «Від заходу до сходу сонця вхід заборонено»?
– Не повилазило, просто довкола темно, – і собі крикнув Сем. – А якщо гобітам з Ширу доведеться стирчати надворі мокрими в таку ніч, як ця, то я зірву твою табличку, щойно її знайду.
Після цього гримнуло вікно і з будинку ліворуч висипав натовп гобітів із ліхтарями. Вони відчинили дальню браму, і дехто з них перетнув міст. Але побачивши мандрівників, вони наче налякалися.
– Ну ж бо! – озвався Мері, впізнавши одного з гобітів. – Ти ж маєш знати мене, Гобе Сіннику, принаймні мав би. Я Мері Брендіцап, і мені цікаво, що тут узагалі відбувається і що тут робить цапокраєць, як оце ти? Ти жив біля Брами Живоплоту.
– А нехай мені! Це ж пан Мері, точно він, тільки вбраний, мовби до бійки! – сказав старий Гоб. – Егей, а казали, що ти помер! Заблукав у Пралісі, якщо вірити розповідям. Радий бачити тебе живого!
– Тоді припини витріщатися на мене крізь ґрати й відчини браму! – наполіг Мері.