Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Дивно. Жуков нам розповів, що в записці Сталін наказав Ворошилову здати фронт і негайно повертатись у Москву. А в ЦК КПРС той же Жуков написав, що Ворошилов негайно в Москву не полетів. Ворошилов, не поспішаючи, дві доби передавав справи.
Виходить, що Ворошилов повірив першій частині сталінської записки і фронт здав, а другій частині не повірив і негайно в Москву не полетів.
Одне з двох:
– або Жуков вигадав зміст записки,
– або взагалі ніякої записки не було.
– 7 -
І тут настав час нарешті звернутися до архівних документів.
«Головкому Ленінградського фронту
Командувачу Резервного фронту
11 вересня 1941 р.
19 год. 10 хвилин.
1. Звільнити Маршала Радянського Союзу тов. Ворошилова від обов'язків головнокомандувача Ленінградського фронту.
2. Призначити командувачем Ленінградського фронту генерала армії тов. Жукова зі звільненням його від обов'язків командувача Резервного фронту.
3. Тов. Ворошилову здати справи фронту, а тов. Жукову прийняти протягом 24 годин з години прибуття в Ленінград тов. Жукова.
Генерал-лейтенанта Хозіна призначити начальником штабу Ленінградського фронту.
СТАЛІН, Б. ШАПОШНИКОВ».
Наказ цей опублікований. Усім дослідникам він доступний. У другому виданні мертвий Жуков був змушений визнати існування цього наказу і навіть цитувати пункт третій.
Якщо уважно прочитати наказ Сталіна й Шапошникова, то сумніви відпадають: цей документ спростовує вигадки Жукова.
Жуков розповідає, що прямо на Військовій раді прийняв командування і тут же скасував неправильні розпорядження і почав віддавати правильні. Але документ, підписаний Сталіном і Шапошниковом, наказував не поспішати з передачею справ. За цим документом Ворошилов ще цілу добу залишався на посаді командувача Ленінградського фронту, його накази були дійсними, а накази Жукова поки недійсними.
У записці Сталін нібито писав Ворошилову, щоб той негайно повертався в Москву, а в наказі той же Сталін дав 24 години на передачу справ.
З цього випливає, що смажені птахи не буйствували і в спину не дзьобали, що поспіху не було, що Верховний Головнокомандувач не вважав стан справ безнадійним і ніяк не мислив, що Ленінград з години на годину доведеться здати...
Та й навіщо Сталіну ввечері 11 вересня писати в наказі, що на передачу справ дається 24 години, якщо, за розповіддю Жукова, справи передали прямо на засіданні Військової ради і Ворошилов тут же, не то 9, не то 10 вересня, відлетів до Москви. Треба думати, що, прибувши до Москви, Ворошилов Сталіну про прибуття доповів...
І ще, якщо б на момент підписання наказу Жуков був уже в Ленінграді, то доповів би Сталіну: долетів щасливо. Від цього моменту й почався б відлік часу з прийому справ. Але ввечері 11 вересня, коли Сталін і Шапошников підписували наказ, Жукова в Ленінграді ще не було. І невідомо було, коли погода й обстановка в повітрі дозволять йому туди потрапити. Тому в наказі і сказано: з моменту, коли прилетить, відлічите 24 години.
Все стає на свої місця, якщо ми приймемо версію генерала армії Федюнінського Івана Івановича: він, Жуков та інші генерали летіли в Ленінград не 9-го і не 10-го, а 13 вересня 1941 року.
Ланцюг подій такий: увечері 11 вересня Сталін і Шапошников підписали наказ про призначення Жукова командувачем Ленінградського фронту, а Хозіна - начальником штабу. 12 вересня політ не відбувся за умовами погоди. 13 вересня - політ. 14 вересня, через 24 години після прильоту, Жуков відповідно до наказу вступив на посаду.
Цей варіант підтверджується й доповіддю Жукова Шапошникову 14 вересня: фронт прийняв. Жуков доносив перші враження. А до того мовчав.
Якщо 14 вересня прийняти як дату вступу Жукова на посаду, тоді все набуває сенсу й логіки, все сходиться і стикується. Але цей варіант не задовольняв мемуариста Жукова. Вийшло, що з'явився він у Пітері до шапкорозбирання, коли доля великого міста була вирішена без нього.
Ось тому в своїх мемуарах він рвався до Пітера хоч на день, хоч на два раніше. Але як обійти боком офіційний наказ Сталіна?
Ось заради цього і була вигадана записка.
Розділ 26
Про сорок бочок
Цінувались і висувались лише так звані вольові начальники. Під цим терміном розумілися командири-держиморди, про які можна було знати, що, де б і чим би вони не командували, всі підлеглі будуть їх смертельно боятись і ненавидіти. Класичний приклад - Жуков, Єременко, Конєв.