Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Не наполягаю, але зміна командування Ленінградського фронту у вересні 1941 року могла мати інше пояснення: Сталіну треба було викликати Ворошилова в Москву для підготовки заходу виняткової важливості. А вже кого було поставити на його місце, значення не мало. До речі, «дурника» Ворошилова Сталін залучав і потім до участі в переговорах найвищого рівня. Ворошилов, наприклад, їздив зі Сталіном у Тегеран на зустріч з Рузвельтом і Черчилем. А геніальному Жукову Сталін такі справи не довіряв.
І ще момент. У 1943 році координацію дій двох фронтів при прориві блокади Ленінграда здійснювали два полководці: Ворошилов і Жуков. Так і було оголошено в офіційному повідомленні Радінформбюро від 18 січня 1943 року. Якби Сталін ще в 1941 році переконався в непридатність Ворошилова, то в 1943 році відповідальним за прорив блокади Ленінграда не поставив би.
Згодом ім'я Ворошилова стерлося в героїчному літопису прориву блокади Ленінграда, а ім'я Жукова залишилося.
Трохи нижче ми побачимо, як Жуков із завданням прориву блокади впорався.
Але повернемось у 1941 рік. Уявімо собі, що все відбувається так, як описували Жуков і підспівували товариші. Отже, Ворошилов здав фронт Жукову, а сам негайно тим же літаком полетів до Москви. І ось Жуков ходить коридорами штабу. Уявляю, як це могло бути. Тут-тук в Оперативний відділ: відкрийтесь, відчиніться! А йому - дулю. Стороннім вхід заборонено! Будь-якого - всякого в оперативний відділ не пустять.
– Так я ж новий командувач фронту!
– Невже?
– Точно кажу!
– А де наказ?
– Скоро підпишуть.
– Коли підпишуть, тоді приходь.
– А у мене записка від товариша Сталіна.
– Згорни її трубочкою і засунь куди-небудь. Звідки нам знати, що записка справжня?
Приходить Жуков у Розвідувальний відділ: покажіть карту обстановки! Йому карту ніхто не покаже. У 1937 році до пильності привчили. Але це по-друге.
А по-перше - його в Розвідувальний відділ просто не пустять. І ні в якій інший відділ — теж.
Вирішив товариш Жуков Сталіну поскаржитись. А як? На вузол зв'язку вже точно ходу немає. Дуже справа серйозна. Тим більше що лінія Москва - Ленінград - це найголовніша лінія зв'язку. А хлопці в урядовому зв'язку мають свої лінії підпорядкування. Їм ніхто, крім товариша Сталіна і прямих начальників, не страшний. Ті пошлють прибульця матірною лайкою. І нічого ти їм не зробиш. До цього треба додати, що телефонного та телеграфного зв'язку в той момент між Москвою і Ленінградом не було. Місто блоковане, кабель урядового зв'язку пролягав по території, зайнятій супротивником. Про це каже і сам Жуков у листі П.М. Демічеву від 27 липня 1971 року (Георгій Жуков. Стенограма жовтневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС та інші документи. С. 567).
І виникає запитання: а навіщо взагалі потрібна була записка Сталіна? Невже Сталін не розумів, що Жуков без наказу Верховного Головнокомандувача фронт прийняти не може? Запискою ніяк не обійдешся. Навіть якщо це записка самого Сталіна. Справа тут ось у чому. Фронт - це грандіозний військовий організм. У його складі кілька армій, авіація фронту, а також безліч окремих корпусів, дивізій, бригад, полків, тилових частин та установ. Командирам усіх рангів треба точно знати, до якого моменту діє влада старого командувача, з якого моменту - влада нового. Відповідальність абсолютно чітко розподіляється, в тому числі й за часом: це твої звершення, перемоги, прорахунки, помилки, поразки і злочини, а це - мої. Для цього віддається наказ: з 23.45 фронтом командую Я!
Без такого наказу сотні й тисячі нижчих командирів просто не знають, чиї розпорядження в даний момент треба виконувати. Це явище називається страшним терміном «втрата управління», винні караються розстрілом.
Отже, щоб коні вередливі не понесли вчвал, щоб не випустити віжки ні на хвилину, щоб не допустити втрати управління, потрібно віддати наказ по фронту. Але такий наказ можна віддати тільки на підставі наказу Верховного Головнокомандувача. А його, як розповідає Жуков, не було. Була тільки записка Ворошилову. Маючи в руках записку, Ворошилов фронт здати не міг. У будь-який момент могло статися все, що завгодно. Тим більше що, за розповідями Жукових-Карпових, місто було на межі падіння. Якщо у Ворошилова в руках наказ Верховного Головнокомандувача, то він може виправдатися перед будь-яким трибуналом. А записка йому не допоможе.