![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Так, мене звуть Світанок, — мовив Вогнедан, — а для вправлянь у твердості духу немає кращого місця, ніж Родогора.
— Людські серця тверді, мов скелі, - зітхнув Зоот, — а щодо серця дивного, то ніхто ще не зміряв його безодні. Повторюйте щодня, що ви заслужили свою долю власною гріховністю, і вам стане легше.
— Що таке гріховність? — спитав принц стиха.
— Саме наше існування в цих тілах, які оскверняють чистий дух гидкими помислами, — відповів колишній охоронець, — тому тіло потрібно виснажувати, а душу принижувати настільки, щоби вона збагнула необхідність покаяння…
Вогнедан чогось стомився від цієї розмови. Він вперше говорив віч навіч з переконаним мейдистом, хоча бродячих проповідників з Зелеміню у Боговладі вистачало. Недарма навіть приказка існувала: «кричить, як мейдистський проповідник на ринковій площі».
Та цей чоловік, котрий мав в житті біду, схожу на Вогнеданову, здається, вибрав собі ще більше лихо: життя навіть не відлюдника — вигнанця посеред власного люду. Юнак поглянув на «Повчання Святого Мейді» — єдину книгу в оцій хатці, писану від руки на пергаменті за східним звичаєм. Переклад був ельберійський… Принц раптово згадав Помаранчеву долину і оті стріли.
— Який у вас переклад? — спитав.
— Хешта Рисі, - відповів Зоот, — він єдиний, хто виклав канонічний звід, котрий…
— А не простіше було, — мовив Вогнедан, — дістати переклад Содорі Дарто?
— О, ці ішторінйці, - мовив Зоот, — вони є єретиками і розкольниками. Переклад ченця Содорі вводить в оману чесних віруючих, маскуючи маячню кіленарів вічними істинами. Жоден справжній мейдист навіть не візьме цю гидоту до рук…
— А чи не відомо вам, — знову спитав Вогнедан, а перед очима його знову стала стріла зі срібним гостряком, і неоковирно видряпані ішторнійські літери на ній, — чи кіленари так само ставляться до перекладу Хешти, як ви — до перекладу поштивого Содорі?
— Кіленари, — мовив Зоот аж трохи злісно, — спалюють істинні книги Святого Мейді, аби підмінити їх своїми власними вигадками. Вони б знищили всі примірники «Повчань», які б їм трапилися до рук, якщо ці «Повчання» не є габіденськими списками. До яких, до речі, належить і переклад ченця Содорі. Це габіденський список, пане Світанку… Не беріть його навіть до рук, якщо вам трапиться десь ця гидота. На жаль, у мене лише один примірник перекладу Хешти, але, якщо ви…
— Дякую, — мовив Вогнедан, — я читав обидва переклади, і не хочу зоставляти вас без книги, котра дає вам втіху. Я тільки хотів упевнитися, що кіленари не користуються «Повчаннями», котрі не освячені їхніми духовними провідниками.
— Саме так! — вигукнув пан Зоот, — саме так, і ніяк інакше. Тому вони і є єретиками, бо поставили людське вище божого.
Воїслав заглянув у двері хижки вже з двома вишукано складеними букетами, де квіти були підібрані за відтінками кольорів.
— Милий брате, — мовив, — наші панни вже всі очі за нами продивились. Дякую, пане Зооте… У вас чудові квіти.
— Завжди радий прислужитись, — вимовив Зоот сумовито, — хоча ваші душі і закриті для світла істини… Ви не є щасливим, пане Світанку… Не знаю, що за біда вигнала вас до Чорногори, але зверніться до Святого Старця, і він дасть вам можливість почати життя спочатку…
— Я дякую за добру пораду, — сказав Вогнедан ґречно, — залишайтеся здорові, пане Зооте.
— Він тебе не приспав? — весело спитав Дракон, коли вони вийшли з хижки.
— Ні, - сказав Вогнедан задумливо, — зате я точно з’ясував, що в Помаранчевій долині на нас напали не ішторнійці. І не місцеві зрадники-кіленари. Ота пригода давно не дає мені спокою. Я не говорив з тобою про це, бо інші події…
— Гаразд, — мовив Веданг, — я теж над цим довго думав. Не знаю, що доповів до Боговлади суддя Косави, але я чимало собі голову поламав над тим, кому це було вигідно, аби нас з тобою знайшли там з отими стрілами в грудях…
Вогнедан відв’язав від стовпчика ґанку повід свого Воронка, взяв у Воїслава квіти… Невеличкий букет переливався кольорами від фіялкового до ніжно рожевого.
— А власне, що б було, якби нас там отак знайшли? — спитав Вогнедан наче сам у себе, — навряд чи Повелитель розпочав би війну, війна Ельберу не потрібна… Але ішторнійських купців було б вигнано геть, кордон закрито для торгових караванів…
— Мейдистів вислано з країни, — продовжив Веданг, беручи повід свого Красеня, — при чому — Повелитель не розбирався б якого вони відтінку. Це лише ти, мій принце, звернув увагу на красоти стилю на знарядді вбивства. Може саме для цього…?