Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Вона дивилася на нього з уже добре знайомим нахабним виглядом.
— Послухайте, що це з вами? — перепитав Філіп.
— Якщо ви люб’язно озвучите своє замовлення, я вам його принесу. А стояти тут і теревенити цілу ніч у мене немає часу.
— Чай і підсмажену булочку, — коротко кинув він.
Вона його розлютила. Коли Мілдред принесла чай, Філіп старанно читав газету «Стар», яку прихопив із собою.
— Якщо ви одразу дасте мені рахунок, я вас більше не турбуватиму, — озвався він крижаним тоном.
Дівчина написала суму, поклала листочок на стіл і повернулася до німця. Незабаром вона вже захоплено щебетала з ним. Це був чоловік середнього зросту, з круглою, характерною для німців головою й обличчям землистого кольору, на якому їжачилися пишні вуса. Він був убраний у фрак, сірі штани і носив на масивному золотому ланцюжку годинник. Філіпу здалося, що інші офіціантки кидають погляди то на нього, то на цю парочку і багатозначно перезираються. Він був переконаний, що з нього сміються, і кров усередині кипіла. Тепер він щиро ненавидів Мілдред. Філіп знав, що найкраще було б припинити сюди ходити, але не міг змиритися з думкою, що його пошили в дурні, і вигадав план, як продемонструвати дівчині свою зневагу. Наступного дня він сів за інший столик і замовив чай в іншої офіціантки. Приятель Мілдред знову був тут як тут, і вона з ним базікала, не звертаючи на Філіпа уваги. Однак Кері вибрав вдалу мить і, виходячи, пішов дівчині назустріч і подивився на неї так, наче вперше бачив. Він повторював це декілька днів, сподіваючись, що врешті-решт дівчина скористається нагодою й озветься до нього. Він чекав, що вона запитає, чому він більше не сідає за її столики, і навіть підготував образливу відповідь. Філіп знав, що смішно цим перейматися, але нічого не міг із собою вдіяти. Вона знову його перемогла. Німець раптово зник, але Філіп продовжував сідати за інші столики, а Мілдред не звертала на нього уваги. Юнак несподівано зрозумів, що всі його хитрощі залишають її байдужою; він міг продовжувати хоч до Судного дня без жодного результату.
— Я ще не закінчив, — заприсягся він собі.
Наступного дня Кері повернувся на старе місце і, коли дівчина підійшла, привітався так, наче не ігнорував її цілий тиждень. Обличчя його залишалося спокійним, але впоратися з шаленим серцебиттям не вдавалося. Публіка саме захопилася оперетами, і він не сумнівався, що Мілдред радо захоче щось подивитися.
— Послухайте, — сказав він раптово, — я хотів поцікавитися, чи не погодитеся ви якось повечеряти зі мною і подивитися «Нью-йоркську красуню». Я візьму квитки в партер.
Останню фразу він додав, щоб зацікавити дівчину. Філіп добре знав, що дівчата зазвичай сидять у театрі на гальорці, і навіть якщо їх запрошують чоловіки, вони рідко купують щось дорожче за місця на балконі. Бліде обличчя Мілдред залишалося незворушним.
— Я не проти, — сказала вона.
— Коли хочете піти?
— У четвер я звільняюся раніше.
Вони домовилися про зустріч. Мілдред жила у Герн-Гілл із тіткою. Вистава починалася о восьмій, тож о сьомій треба було повечеряти. Дівчина запропонувала Філіпу зустріти її в залі очікування другого класу на вокзалі Вікторії. Задоволення вона не виказувала і прийняла запрошення так, наче робила йому послугу. Філіп відчув невиразне роздратування.
57
За півгодини до призначеного Мілдред часу Філіп прибув на вокзал Вікторії і сів у залі очікування другого класу. Він чекав, а вона не йшла. Юнак захвилювався, вийшов на вокзал і став дивитися, як приїжджають приміські поїзди; година, на яку вони домовилися, вже минула, а дівчини досі не було. Філіп утратив терпіння. Він пішов до іншої зали очікування й оглянув тих, хто там сидів. Раптом його серце підскочило.
— Ось ви де. Я вже думав, що ви ніколи не прийдете.
— Маєш тобі! І це після того, як ви змусили мене стирчати тут цілу вічність. Я вже майже зібралася повернутися додому.
— Але ви казали чекати на вас у залі очікування другого класу.
— Нічого такого я не казала. Навряд чи я сиділа б у другому класі, якщо можу сидіти у першому, чи не так?
Філіп не відповів, хоча й був упевнений, що не помилився, і вони сіли до кебу.
— Де повечеряємо? — поцікавилася Мілдред.
— Як щодо ресторану «Адельфі»? Вас це влаштує?
— Мені байдуже, де їсти.
Розмовляла вона невдоволено. Дівчину розсердило те, що довелося чекати, і на Філіпові спроби зав’язати розмову вона відповідала тільки «так» чи «ні». Мілдред була вбрана у довгий плащ із якоїсь грубої темної тканини, а на голові зав’язала мереживну шаль. Коли вони увійшли до ресторану й сіли за столик, вона задоволено роззирнулася. Свічки в червоних абажурах на столах, золоті прикраси та дзеркала наповнювали залу розкішною атмосферою.