Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Я ніколи тут раніше не бувала.
Дівчина всміхнулася Філіпу. Вона зняла плащ, і він побачив блідо-блакитну сукню з квадратним вирізом. Волосся у Мілдред було зачесане ще старанніше, ніж завжди. Він замовив шампанське, і коли його принесли, в дівочих очах зблиснули іскри.
— Вирішили розгулятися? — запитала вона.
— Тому що замовив шипучку? — навмисне відповів Кері, наче ніколи не пив нічого іншого.
— Ну й здивували ви мене, коли покликали в театр.
Розмова не в’язалася — вочевидь, дівчина не мала тем для розмови з ним, а Філіп нервував, що не може її розважити. Мілдред байдуже слухала його зауваження, розглядала інших відвідувачів і навіть не вдавала, що він її цікавить. Раз чи два він спробував пожартувати, але дівчина поставилася до його слів серйозно. Вона трохи пожвавішала лише тоді, коли Кері завів розмову про інших дівчат; Мілдред ненавиділа завідувачку й довго розпиналася про її лиходійство.
— Терпіти її не можу і те, як вона кирпу гне. Часом у мене аж язик свербить викласти їй усе; вона ж навіть не підозрює, що я про неї знаю.
— І що ж це таке? — поцікавився Філіп.
— Ну, я випадково дізналася, що на вихідні вона весь час катається з одним чоловіком до Істбурна. В однієї з наших дівчат є заміжня сестра, котра їздить туди зі своїм чоловіком; вона її там і побачила. Вони зупинялися в одному пансіоні, і наша носила обручку, хоча мені добре відомо, що вона незаміжня.
Філіп наповнив келих Мілдред, сподіваючись, що дівчина стане привітнішою; йому страшенно хотілося, щоб ця маленька прогулянка минула успішно. Він помітив, що дівчина тримає ніж так, наче це ручка, а піднімаючи келих, відставляє мізинець убік. Кері спробував поговорити на різні теми, але від Мілдред важко було чогось добитися, і він роздратовано згадував, як вона без упину базікала з німцем. Повечерявши, вони вирушили на виставу в театр. Філіп був надзвичайно культурним юнаком і до оперет ставився зневажливо. Жарти здавалися йому вульгарними, а мелодії пересічними; схоже, французам цей жанр вдавався краще. Натомість Мілдред щиро насолоджувалася, вона реготала до кольок, кидала на Філіпа погляди, коли якийсь жарт здавався їй особливо вдалим і захоплено аплодувала.
— Я дивлюся її сьомий раз, — зізналася вона після першої дії, — і не проти подивитися ще сім.
Її страшенно цікавили жінки, що сиділи в партері. Вона показувала Філіпові тих, хто намалювався і вдягнув перуку.
— Ці люди з Вест-Енда просто жахливі, — оголосила дівчина. — У голові не вкладається, як вони можуть таке робити. — Мілдред торкнулася рукою свого волосся. — А у мене все своє, до останньої волосини.
Їй ніхто не сподобався, і про кого не заходила б мова, дівчина завжди казала щось огидне. Це непокоїло Філіпа. Він підозрював, що завтра в кафе вона розповість дівчатам, що ходила з ним на побачення і мало не померла від нудьги. Мілдред була йому не до душі, однак, невідому чому, йому хотілося бути поруч із нею. Дорогою додому Кері озвався:
— Сподіваюся, вам сподобалося.
— Ще й як.
— Не відмовитеся піти зі мною якось іще кудись?
— Я не проти.
Добитися інших слів від Мілдред не вдавалося, і від її байдужості Філіп втрачав глузд.
— Звучить так, наче вам байдуже, підете ви чи ні.
— Ой, якщо ви мене не покличете, покличе хтось інший. Охочих піти зі мною в театр вистачає.
Філіп мовчав. Вони прийшли на вокзал, і він підійшов до кас.
— У мене сезонний проїзний, — заспокоїла дівчина.
— Я хотів провести вас додому, якщо не заперечуєте. Уже досить пізно.
— Ой, я не проти, якщо вам так хочеться.
Кері узяв квитки до першого класу — для неї в один бік, а для себе зі зворотним.
— Ну, ви хоча б не скупий, що там не кажи, — похвалила Мілдред, коли він відчиняв двері купе.
Філіп не знав, зрадів чи засмутився, коли до них приєдналися інші пасажири, і розмову довелося припинити. Вони вийшли у Герн-Гілл, і він провів дівчину до рогу вулиці, на якій вона жила.
— Тут я з вами попрощаюся, — сказала Мілдред, простягаючи руку. — Не варто проводжати мене до дверей. Я добре знаю сусідів і не хочу, аби вони пліткували.
Вона побажала йому на добраніч і швидко пішла геть. Філіп бачив у темряві білу шаль. Він думав, що Мілдред обернеться, але вона цього не зробила. Побачивши, до якого будинку вона зайшла, він трохи почекав і підійшов, аби подивитися на нього ближче. Це був звичайний охайний будиночок із жовтої цегли, точнісінько такий самий, як усі інші будиночки на цій вулиці. Кері трохи постояв там, аж поки у вікні на другому поверсі не згасло світло, а потім повільно почовгав на станцію. Вечір минув невдало, і юнак почувався роздратованим, стривоженим і нещасним.