По живу і мертву воду

— А чого ви лізли, шляк би вас трафив? Хто вас просив?

Загаласували, нападаючи один на одного, немов задерикувата півні. Оксана мовчки спостерігала за цією сценою. Марко — змарнілий, неголений — метушився біля неї, струшуючи порох, соломинки з її жакета, кидав час від часу сердиті репліки.

— Ось побачать, дурні! Вепр їм дасть, холерам. Ваше щастя, що пані… Ваше щастя!..

Багнет, чи то за власного ініціативою, чи то за чиїмось наказом, повернув дівчині пістолет і годинник, подав їй дзеркальце і, вклякнувши на коліно, почав чистити чоботи.

— Ви на нас хочете все звалити? — кричав, розгублено оглядаючись, Місяць. — Не вийде! Ми не винні. Я доповім Вепрові, як ви її охороняли. Ти чуєш, друже Білий, яку вони пісню співають? Дурні, дурні, а хитрі! Де її провідник був, чому саму залишив?!

— Він своє теж дістане, не бійся! — огризався Беркут. — А хто тобі дозволив на чужій території хапати людей без вибору? Наступного разу наші хлопці ноги вашим поперебивають. Слово честі, так і накажемо, щоб знали овій кордон!

Оксана дістала з портфеля сигарету й закурила. Ні, Хауссер не обманув її. Судячи з гармидеру, що тут знявся, вона є важливою персоною в очах бандерівців. «Ви дієте від мого імені», — сказав радник, а ім’я «друга України», мабуть, багато означає для Вепра, перед яким, немов осикове листя, тремтять оці негідники.

Оксана подивилася на дівчину, яку привели. Ось за кого її прийняли. «Більшовицька зв’язкова». Років дев'ятнадцять їй, не більше. Невже їй судилося прийняти тут нелюдські муки й загинути? А що, як спробувати?.. Треба тільки діяти рішуче, не даючи їм опам’ятатись. Оксана відхилила рукою Багнета, який уже почав наводити шматком оксамиту глянець на її чоботях, і заявила владно:

— Досить торгуватися! Кожний дістане те, що він заслужив. Про, це я сама подбаю. А тепер ведіть мене до Вепра. Цю дівчину я забираю з собою, вона мені потрібна.

Настала тиша. Оксана ступила до дверей, але відразу ж відчула, що викликане її несподіваною вимогою замішання неповне, що ось-ось почуються протести, виникне суперечка, і її задум може зірватися. Так воно й є. Місяць кинувся до затриманої дівчини, начеб хотів захистити її.

— Що таке? Це наша… У нас є наказ…

— Друже Місяць, не раджу… — зашипів на нього Беркут, розгублено поглядаючи на Оксану.

Необхідний був ще один, заключний, приголомшуючий акорд.

— Це не все! — Оксана зупинилась, окинула гнівним поглядом обличчя бандерівців і, ніби згадавши в останню хвилину те, що вона забула зробити, рішуче підійшла до Клешні, який стояв біля стіни, вихопила з його руки важкий канчук і, не глянувши на бандита, вдарила з усієї сили по ненависному обличчю.

Хтось ахнув, скрикнув. Оксана кинула канчук під ноги Місяцю й, рушивши до дверей, скомандувала:

— Ходім!

Тепер вона не сумнівалася, що Марко веде дівчину слідом за нею.