Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Сідай, — сказав Роберт Джордан старому.
Ансельмо сів на оббитий шкірою ослінчик. І Роберт Джордан нахилився й витяг з-під столу пляшку віскі — подарунок Ель Сордо. Віскі там було ще до половини, Роберт Джордан узяв кухоль, налив у нього віскі й підсунув Ансельмо.
— Випий, старий, — сказав він.
Поки Ансельмо пив, Пабло звів очі, подивився на нього, а потім знову втупився поглядом у миску з вином.
Від віскі Ансельмо запекло в носі, в очах і в роті, а потім він відчув приємне, заспокійливе тепло в шлунку. Він витер губи тильним боком долоні, а тоді подивився на Роберта Джордана й запитав:
— Можна ще трохи?
— Авжеж, — мовив Роберт Джордан, налив йому віскі з пляшки й цього разу подав кухоль, замість підсовувати його по столу.
— Тепер, коли Ансельмо ковтнув віскі, воно вже не обпекло його, а тільки посилило відчуття приємного тепла. Воно оживило його, як ін'єкція фізіологічного розчину оживляє людину, що втратила багато крові.
Старий знову глянув на пляшку.
— А це вже доп'ємо завтра, — сказав Роберт Джордан. — То що було на шосе, старий?
— Був великий рух, — сказав Ансельмо. — Я все занотував, як ти мені показував. Тепер за шосе стежить і все записує одна жінка. Пізніше я піду й заберу в неї ці відомості.
— Чи бачив ти протитанкові гармати? Вони на колесах з гумовими шинами й мають довгі стволи.
— Так, — відповів Ансельмо. — По шосе проїхало чотири вантажні машини, і на кожній була така гармата, прикрита згори сосновими гілками, і з кожною гарматою їхало по шість солдатів.
— Чотири, кажеш? — спитав його Роберт Джордан.
— Чотири, — підтвердив Ансельмо. Він не зазирав у свої нотатки.
— Ну, а іще що?
Роберт Джордан записував, а Ансельмо розповідав про все, що бачив на шосе. Розповідав він від самого початку й по порядку, виявляючи ту надзвичайну пам'ять, яка властива людям, що не вміють ні читати, ні писати. Поки він розповідав, Пабло двічі черпав собі вина з миски.
— Там проходила й кіннота — в напрямку Ла-Гранхи, з того боку, де був табір Ель Сордо, — вів далі Ансельмо.
Потім він сказав, скільки було поранених і скільки вбитих — прив'язаних до сідел.
— Впоперек одного сідла лежав якийсь клунок, і я спершу не Зрозумів, що в ньому, — сказав він. — Але тепер я знаю, що там були голови. — Він вів далі без перерви: — Це був цілий ескадрон. Залишився тільки один офіцер. Не той, що під'їздив сюди вранці, коли ти лежав за кулеметом. Того, видно, вбили. Вбитих офіцерів було двоє — я бачив нашивки на рукавах. Вони були прив'язані до сідел, долілиць, їхні руки теліпалися. Була там maquina Ель Сордо, приторочена до того сідла з головами. Дуло в неї погнулося. Оце й усе, — закінчив він.
— І цього вистачить, — сказав Роберт Джордан і занурив кухоль у миску з вином. — Хто, крім тебе, переходив через лінію Фронту на республіканську територію?
— Андрес і Еладіо.
Хто з них надійніший?
— Андрес.
Скільки потрібно часу, щоб дістатися звідси до Навасерради?
— Коли йти обережно й без вантажу, то — три години, якщо пощастить. Ми з тобою йшли довшою й безпечнішою дорогою, бо несли твої рюкзаки.
— А ти певен, що він добереться?
— No se, хіба можна знати щось напевно.
— Навіть ти не можеш?
— Ні.
Отже, це вирішує справу, подумав Роберт Джордан. Якби він сказав, що добереться напевне, я б напевне послав його.
— Андрес зробить це не гірше за тебе?
— Не гірше, а може, й краще. Він молодший.
— Але те, що я передам, мусить обов'язково дійти туди.
— Якщо нічого не станеться, то дійде. А якщо станеться — то воно може статися з кожним.
— Я напишу донесення й пошлю його з Андресом, — сказав Роберт Джордан. — Я поясню йому, де можна знайти генерала. Він буде в Estado Mayor [102] дивізії.
— Андрес нічого не тямить в усіх тих дивізіях, — сказав Ансельмо. — Я й сам у них завжди плутаюся. Йому треба сказати прізвище генерала і де його знайти.
— Він там його і знайде, — в Estado Mayor дивізії.
— А хіба це не якесь певне місце?
— Місце певне, друже, — терпляче пояснював Роберт Джордан. — Але генерал щоразу обирає собі його наново. І влаштовує там свою штаб-квартиру перед боєм.
— То все ж таки, де воно?
Ансельмо був страшенно стомлений і ніяк не міг нічого второпати. А крім того, такі слова, як «бригада», «дивізія», «корпус» завжди спантеличували його. Спочатку були колони, потім полки, потім (бригади. А тепер і бригади, і дивізії. Він нічого не розумів. Місце — це місце, і навіщо все так ускладнювати?
102
Штаб (ісп.)