Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Гості, та вгамуйте ви вже свого собаку, — долетів дуже звіддаля буркотливий голос готельної покоївки, і потім той самий голос: — Madre de Dios,[122] чому це тут така темрява? Що тут… що це за… шу… шу…
Вона, либонь, хотіла промовити шум. Якщо й так, договорити не змогла. Схоже, навіть Юк підпав під чари того бриніння, під спів кулі, бо перестав протестувати, покинув свій пост біля дверей і забіг до кімнати. Каллаген гадав, що тварина захотіла бути біля Джейка, коли надійде кінець.
Священик намагався утримати свої самовбивчі руки. Та річ в скриньці підвищила гучність своєї ідіотської пісні, і пучки його пальців відповіли на це тремтінням. Тоді знов заспокоїлись.
«Хоч тут я трохи переміг», — подумав Каллаген.
— Не переймайтеся, я сама це зроблю, — почувся голос покоївки, п’яний і прагнучий. — Я хочу її побачити. Dios! Я хочу її потримати в руках!
Джейку здавалося, ніби його руки важать тонни, але він змусив їх простягнутися і вхопити покоївку, латиноамериканку середнього віку, живої ваги у котрій було не більше ста п’яти фунтів.[123]
Так само, як щойно намагався втримати свої руки, тепер Каллаген намагався молитися.
— Господи, хай буде воля Твоя, не моя. Гончара, а не глини в його руках. Якщо я неспроможний ні на що інше, допоможи мені взяти в руки цю річ і вистрибнути з вікна, і знищити прокляту раз і назавжди. Але, якщо буде Твоя воля, натомість допомогти мені угамувати її — занурити знову в сон — дай мені Твою силу. І допоможи мені пригадати…
Як не сп’янів був Джейк від навіювань Чорної Тринадцятки, а все ж таки не втратив свого доторку. І тепер він вичепив незакінчену думку отця Каллагена з його свідомості і промовив її вголос, тільки замінив звичайне для Каллагена слово на те, якого їх навчив Роланд.
— Мені не потрібен сіґул. Гончара, а не глини в його руках, і мені не потрібен сіґул!
— Боже, — промовив Каллаген. Слово було важким, як камінь, але щойно воно випало з його вуст, решта пішли легше. — Боже, якщо Ти ще тут, якщо Ти ще чуєш мене, це я, Каллаген. Молю, вгамуй цю річ, Господи. Прошу, занур її назад у сон. Молю Тебе іменем Ісуса.
— В ім’я Білості, — додав Джейк.
— Бів-ті, — кавкнув Юк.
— Амінь, — якось приголомшено, немов обдовбана, промовила покоївка.
За мить бриніння ідіотської пісні ще додало собі гучності, і Каллаген зрозумів, що все даремно, що навіть Всемогутній Господь не може встояти перед Чорною Тринадцяткою.
І раптом настала тиша.
— Дякувати Богові, — прошепотів він, усвідомлюючи, що весь змокрів від поту.
Джейк заридав і підхопив на руки Юка. Покоївка теж почала рюмсати, але нікому було її втішати. А коли отець Каллаген почав знову натягувати благеньке (але на диво важке) полотно торби для боулінгу на скриньку з дерева привидів, Джейк обернувся до покоївки й промовив:
— Вам варто поспати, сей.
Це було єдине, що спало йому на думку, і воно подіяло. Покоївка розвернулася й пішла до ліжка. Заповзла на нього, натягнула спідницю собі на коліна і, на позір, втратила свідомість.
— Ця штука не прокинеться? — запитав Джейк у Каллагена стишеним голосом. — Бо… отче… мені якось моторошно.
Каллаген відчув, як його розум раптом звільнився — став вільнішим, ніж будь-коли. Чи, може, то його серце звільнилося. У всякому разі, коли він ставив боулінг-торбу на пачку пакетів для білизни, що лежала поверх сейфа, думки в нього були дуже ясні.
Пригадалася розмова в завулку поза Домівкою. Він на перекурі з Френкі Чейзом і Магрудером. Розмова зайшла про те, як вберегти свої цінності у Нью-Йорку, особливо якщо кудись їдеш на якийсь час, і Магрудер сказав, що найнадійніше місце в Нью-Йорку… абсолютно надійне місце…
— Джейку, в сейфі також є торба з тарілками.
— Орізи?
— Так. Дістань їх.
Тим часом сам Каллаген підійшов до ліжка і поліз рукою до лівої кишені форменої спідниці покоївки. Витяг звідти пластикові магнітні картки, кілька звичайних ключів і коробочку м’ятних пігулок невідомого йому бренду — «Алтоїдс».[124]
Перевернув покоївку. Це виглядало так, ніби він перевертає труп.
— Що ти робиш? — прошепотів Джейк. Він опустив Юка на підлогу і тепер міг повісити собі на плече плетену сумку з червоною шовковою підкладкою. Важкенька вона була, але йому був приємний цей вантаж.
122
Матір Божа (ісп.).
123
105 фунтів — 47,6 кг.
124
«Алтоїдс» — м’ятні пігулки для освіження подиху, розроблені в Англії на початку XIX ст., але зараз майже невідомі там, натомість наприкінці XX ст. — найпопулярніші в Америці.