Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
— Скажіть, будь ласка, кефір є?
Продавщиця не відповідає, лице в неї ображене, ніби я звинуватила її в крадіжці грошей або годинника.
— Я питаю, чи є кефір.
— Я вам відповіла: є, — ледве чутно відказує продавщиця, надувшись і не дивлячись на мене.
— Вибачте, я не дочула, — відповідаю покірно; за інших обставин я навряд чи була б здатна на таку покору.
Я купую дві пляшки кефіру, порожню пляшку здаю, вартість другої оплачую й одержую квитанцію, квитанцію ховаю в гаманець, кефір ставлю в сітку. Виходжу.
Дивлюсь на годинник — жах, як швидко лине час, уже пів на дев’яту! Вже біжу, любий, біжу до тебе, лишилося ще тільки купити біфштекс по-татарськи. Може, в «Делікатесах»? Подивлюсь, а як нема, то в готелі «Центральний», там бувають іноземці, отже, має бути свіжий біфштекс.
У них усе свіже і найкращої якості. Фе, як же мені завжди гидко, коли він готує собі цей біфштекс! Змішує м’ясо із жовтком, цибулею, гірчицею, поливає олією та оцтом, перчить, солить, достоту, ніби бабрається в лайні, та ще й слину ковтає! Але тепер — боже, аби тільки він попоїв усмак! Я дивитимусь, як він поїдає це сире м’ясо, плямкаючи, цмокаючи, ворушачи вухами і роблячи гримаси. Я радітиму, як колись у дитинстві: в мене був собака, і якось він зник, кілька днів десь пропадав, а потім вернувся і їв м’ясо, увесь трусячись, ніби пожирав його всім тілом; я плакала від щастя, що він знайшовся. «Делікатеси» відчиняються аж о дев’ятій. Я цього не знала, тож повертаю назад і біжу до «Центрального».
Входжу задніми дверима, через кав’ярню; часом я забігаю сюди по шинку. В кав’ярні порожньо, крізь розчинені двері до ресторану видно застелені скатертями столи з прапорцями різних країн. Біля вікна стоїть високий лисий старий офіціант, дивиться на вулицю й курить.
Я знаю його в обличчя, це чоловік дуже вихований і чемний. Добре, що мені трапився саме він. Іду до нього, а в голову лізе казна-що: чому він так невправно держить сигарету, ніби тільки вчиться курити? Кажу:
— Вибачте, будь ласка…
— До ваших послуг, — офіціант обережно кладе сигарету на край попільниці і вклоняється мені.
— Я хочу попросити у вас порцію біфштекса по-татарськи навинос, але тільки щоб він був дуже свіжий.
— А що, по-вашому, значить свіжий?
— Ну, свіжий, сьогоднішній.
— У нас, ласкава пані, нічого несвіжого не буває. Але біфштекс по-татарськи ми самі не готуємо. Одержуємо його з комбінату і зберігаємо в холодильнику.
— Розумієте, це для хворого, тому він повинен бути зовсім свіжий, сьогоднішній.
— Я спитаю, — каже офіціант і, човгаючи ногами, йде до кухні. За хвилину вертається з полумиском у руках.
М’ясо якесь засохле, безбарвне.
— Даруйте, але таке м’ясо хворій людині я подати не можу.
— Сказали, це вчорашнє. Позавчорашнє йде на потреби кухні.
— Пробачте, будь ласка, але я його не візьму.
— Я вас не вмовляю.
— Вибачте, до побачення.