Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
Та й хіба можна сказати, що вона тікає? Свята не тікала. Просто так буде краще. Це точно.
Дівчина заплющила очі й готова була віддатися солодким обіймам сну, аж раптом внизу, на першій спальній полиці почувся тихий стогін. У купе знаходились лише Свята та її супутник. Ім’я чоловіка вона так і не дізналась, а тому потайки стала називати його шибайголова. Занадто вже він був схожий на охоронців пана Ларса, якби тільки не ці скажені очі.
Трохи перехилившись, дівчина побачила свого супутника. Його торс був оголений — ніч видалась спекотна. На животі можна було розгледіти ледь не кожен кубик пресу. Мабуть, цей паливода інколи навідується у спортивну залу, а може, навіть займається боксом чи якоюсь боротьбою. Чорняве волосся обліпило мокрого лоба. Очі шалено рухались під повіками — фаза глибокого сну. Напевно, причина стогону — нічне жахіття.
Чоловік почав різко мотати головою. Стогін повторився.
Свята заплющила очі і прислухалась до власних відчуттів. Вони підказали, що робити далі.
Дівчина швидко спустилася з полиці і крізь морок, що його ледь-ледь прорізав глухий промінець настінної лампи, дісталася до узголів’я полиці.
Рукою Свята доторкнулася до підборіддя чорнявого. Шкіра була трохи волога і гаряча. Він тяжко дихав — груди з силою здіймалися вгору і падали вниз. Тільки тепер, гарно придивившись, дівчина помітила вологі доріжки, що пролягли від вилиць аж до підборіддя цього чорнявого бандита.
Чоловік різко відкрив очі і схопив дівчину за руку.
— Що?! — трохи прочунявшись, хрипким голосом спитав шибайголова.
— Нічого… Мабуть, у тебе сталось щось жахливе?
— Мабуть.
Свята легенько потягла свою руку назад, та чорнявий не відпускав її.
— Тобі погано? — спитала Свята.
— Байдуже, — мовив чоловік і аж тепер відпустив її руку. Втім, тепер не відпускати вирішила Свята. І нехай собі буде, що буде.
— У тебе все чорне, — повідомила дівчина і провела долонями над його головою, — і сіре. А ще багато червоного коло рук. Так виглядають погані хлопці…
Чоловік здивовано втупив погляд у руки Святи, що зупинилися коло його грудей, знаходячись десь на відстані двох сантиметрів від шкіри.
— Трохи зеленого і брунатного в голові… Ти збожеволієш, якщо не перетравиш це… — нарешті Свята зітхнула і склала долоні на колінах.
— Ти екстрасенс? — похмуро знизав плечима чоловік, піднявся, аби сісти навпроти, і накинув на плечі сорочку.
— Ні, баба Ванга. Ну звісно, що екстрасенс. І ти теж трохи.
— Що ти маєш на увазі? Та й яке тобі діло? — зовсім здивовано промовив шибайголова і втомлено протер обличчя долонями.
Свята вирішила не пояснювати. Зараз її цікавило інше — вона хотіла полегшити хоч трохи стан цього бідолашного. Бо ж від шквалу його емоцій почало затягувати у вир чуттів і саму Святу. Не звичайних почуттів, які характерні для кожної живої істоти, а тих чуттів, що нещодавно змусили її вкрасти скриньку з кинджалом і тікати світ за очі…
Нарешті дівчина знов поглянула на свого співрозмовника:
— Тобі боляче зараз?
Той тихо роздивлявся її. Дивився пронизливо, аж хотілось піднятись і піти геть. Але Свята втрималась.
— Кажи правду. Боляче чи ні?
— Це не твоя справа.
Свята зітхнула. Доведеться діяти жорстко…
— Тож тобі не наснилося жахіття і ти не плакав уві сні, як шмарката дівчинка?
Здається, чоловік почав дратуватися. Що ж, у цьому був сенс. Якась незнайома дівка втручається в чужі справи, ще й не соромиться грубити…
От і добре! Свята підлила масла у вогонь:
— Тільки невдахи не визнають власного болю. Він роздере тебе зсередини. І ти збожеволієш.
— Закрий рота!
— І хто мені допоможе?
Свята зухвало фиркнула і лукаво поглянула прямісінько у чорні, наче пір'я лебедя, що живе у світі інверсії, очі шибайголови. В них немов палав вогонь — здавалось, що злість зараз почне по краплині висотуватись із шкіри цього молодого і сильного чоловіка.
— Що ти до мене причепилася? — нарешті видав чорнявий. — Що я тобі зробив такого?
Він розгнівався не на жарт. Його очі готові були діяти, готові були мов дві блискавки кинутись на ворога, а злі слова вже увивалися на язику. Та зустрівши лагідну посмішку на вустах Святи, шибайголова розгублено знітився…
— Не сердься. Просто краще, аби ти витрусив із себе усе те сміття, що не дає спати. Я себе теж почуваю незручно через твій емоційний стан…
Дівчина почекала десь із хвилину, доки шибайголова перетравить її слова, а потім знов посміхнулась і приклала долоню йому до грудей. Чоловік відсахнувся, однак Свята була наполеглива: