Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Шквальні оглушні вибухи немов розколювали і трощили величезне небесне склепіння. Повітря заговорило громом, заревло грізніше від тайфуну у безмежному розбурханому морі… Здавалось, що земля не витримає цього страшенного гуркоту, і все провалиться в безодню разом з навколишніми горами…
— «Катюші»! — гукнув Бурлаку, виплюнувши недокурок, що вже обсмалив йому вуса.
«Катюші» стріляли десь недалеко, і хата, в якій сиділи шифрувальники, аж тряслась, її балки тріщали, а з стелі сипалась глина, здіймаючи хмарки білої, задушливої пилюги.
Канонада тривала всього кілька хвилин. Коли вона стихла, капітан Смеу поважно вимовив:
— Ну, тепер уже підуть і наші!
Він сховав годинника і зачинив вікно. А долина все гула, сердито і погрозливо.
Почулося кілька раптових несміливих рушничних пострілів. Після недавнього оглушливого гуркоту вони вже нагадували тріск дитячих пістолетів. Але зараз же сердито зататакали й автомати. Гітлерівська артилерія, яка досі мовчала, почала рохкати і кашляти, намагаючись зупинити навальний наступ румунської піхоти.
— Якщо ви тільки цим і можете похвалитися, то вам недалеко й до загину! — злісно засміявся Бурлаку, потираючи руки від задоволення.
В цю мить двері прочинились, і увійшов писар.
— Пане капітан, вас просить пан генералі
— Добре, зараз іду!
З порога Смеу весело підморгнув шифрувальникам:
— Мабуть, і для нас знайдеться діло!
Коли капітан увійшов до кімнати генерала, Попинкаріу сидів, схилившись над картою.
— Де ти ходиш, друже? — ласкаво запитав він.
— Чекаю ваших наказів, пане генерал.
— Приготуйтесь. Треба передати радіограму на «Орел».
— Ми готові, пане генерал!.. Коли можна, я хотів би дізнатися про становище на фронті. Як іде наступ?
— Чудово, капітане! Ворог майже не оборонявся і тепер уже тікає. Така поведінка гітлерівців змушує нас думати, що вони в останню мить дізналися про несподіванку, яка чекала їх на правому фланзі. Але вже було пізно, і, щоб уникнути оточення, вони відмовилися від будь-якого опору на нашій ділянці. А втім, росіяни вже почали наступ. Ось послухайте!
Десь далеко, на південному заході наче. гримотіла літня громовиця. Здавалось, тисячі блискавиць краяли небо. В повітрі котився безперервний гуркіт.
— Оце артпідготовка! — захоплено вигукнув капітан Мегуряну Тіберій, начальник третього оперативного відділу.
— Аж занадто! — відповів підполковник Барбат, так тихо, що його почув лише капітан Смеу.
Генерал Попинкаріу, міряючи кімнату повільними кроками, звернувся до начальника штабу:
— Я вважаю, пане Барбат, що не пізніше, ніж через годину, ми зможемо знову вирушити в дорогу.
В цю мить задзвонив телефон. Черговий взяв трубку.
— Алло… Так, «Молдова»! Хто? «Тротуш»? Бажаю здоров'я, пане полковнику. Хочете говорити з паном генералом? Одну хвилинку! Пане генерал, вас просить пан полковник з «Тротуша»…
Генерал підійшов до апарата.
— Як справи, Панайтеску? Все гаразд?.. Тоді чудово!.. Тримайте зв'язок!.. Що? Нічого дивного. Вони це вміють — загрібати жар чужими руками. Попросіть підтримки артилерії!.. Так, так!.. Щасливо вам, полковнику!
Віддавши трубку телефоністові, Попинкаріу сказав:
— Панайтеску повідомляє, що у німців наче земля горить під ногами. Кидають усе… Дороги захаращені обозами, кухнями, фургонами. Тікають у паніці, втративши навіть зв'язок з своїми ар'єргардами. Ніде ніякого опору. Лише рота молодшого лейтенанта Предеску чверть години тому натрапила на сильний вогонь. Як виявилось, там стояла угорська частина. Це німці змушують угорців прикривати свій відступ. А втім, Панайтеску переконаний, що й ті довго не втримаються. Через годину його полк займе нові позиції. Отже, наші справи непогані. Чи не так?
Начальник штабу промимрив без особливого захоплення:
— Звичайно!.. Я чекав гіршого…
— Панове, — мовив генерал, — за півгодини вирушаємо й ми. Пане Барбат, напишіть рапорт для «Орла». Майору Братоловяну повідомте, що через годину може рушати з місця й другий ешелон.
Потім Попинкаріу викликав до телефону командира другого піхотного полку «Путпа». Там, як і на інших ділянках, гітлерівці теж безладно відступали, покидаючи воєнне спорядження.
А через півгодини весь штаб дивізії прямував на захід, вслід за піхотою, яка хоч і повільно, але без затримки посувалась уперед.
Грузовики, навантажені майном відділів та служб штабу дивізії, від самого ранку чекали наказу вирушати.