Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— У мене немає, — знизав плечима капітан Георгіу.
— А ви, Смеу, хочете щось додати?
— Ні, пане генерал.
— Тоді можете бути вільні.
Після розмови з генералом капітан Смеу зайшов на радіостанцію. Там саме приймали радіограму з КП «Орла». Трохи почекавши, Смеу взяв шифровку і поспішив до себе у відділ.
За чверть години радіограма була розшифрована. Передавши її текст начальникові штабу, капітан повернувся до кабінету і сказав одному шифрувальникові:
— Приготуйся, Томеску. Візьми найкращого паперу. Нам треба надрукувати рапорт панові генералові.
Поки Томеску лаштував машинку, капітан Смеу мовчки дивився у вікно.
— Готово, пане капітан.
— Пиши: рапорт на укомплектування групи шифрувальників. Готово?
— Так!
Збагнувши з перших же слів, про що має просити їхній начальник, шифрувальники багатозначно перезирнулись.
Але капітан Смеу, добре розуміючи сумнів своїх підлеглих, диктував далі:
— Маю честь повідомити таке… Двокрапка… Абзац… Згідно з інструкцією генерального штабу за номером…
Він проказав весь текст, ні разу не зупинившись. І лише після того, як капітан підписав рапорт, один з шифрувальників недовірливо запитав:
— Думаєте, пан генерал затвердить?
— А чому б і ні?
— Не гнівайтесь, пане капітан, однак я можу ручитися, що ваш рапорт не потрапить до пана генерала. Ви одержите його назад з негативною резолюцією пана підполковника Барбата. Адже відомо, як він ставиться до нас.
— Наскільки я знаю, непогано. Наш відділ ще ніколи не ганили за роботу.
— Ви, мабуть, забули, як пан підполковник нахвалявся переполовинити шифрувальну групу, вважаючи нас неробами і гультяями.
— Він ще не знав про наказ генерального штабу. А втім, пригадайте, її якому етапі знаходились тоді полки дивізії. А зараз, після прибуття з тилу кількох маршових батальйонів, становище у нас покращало.
Настав час обіду, і шифрувальники один за одним пішли їсти. Капітан Смеу вирішив ще переглянути одержану кореспонденцію. Відірвавшись на мить од читання, він помітив у кабінеті одного шифрувальника, сержанта-тетеріста Барбу Васіле.
— А чому ти не обідаєш, Барбу?
— Зараз іду, пане капітан.
Барбу нехотя зібрав папери і вже навіть ступив до дверей, а потім враз зупинився.
— В чому річ, Барбу? Щось трапилось?
— Та нічого… Але якщо ви маєте час, то я попросив би кілька хвилин вашої уваги. Хочу вам щось сказати…
— Сідай! Я охоче послухаю тебе.
Барбу поспішно сів, дуже збентежений.
Капітан Смеу, взагалі досить витриманий, виждав, поки той заспокоївся.
— Пане капітан, — почувся, нарешті, голос Барбу, — мені важко говорити… Я навіть не. знаю, з чого почати… Вже давно збирався, та все не насмілювався. Чого доброго, пан капітан може подумати, що я з'їхав з глузду. А зараз мене підштовхнув рапорт, який ви продиктували… Тільки не хотілося говорити при хлопцях. Ні, ні, я не обмовляю їх… Навпаки, всі вони дуже хороші. Так, так, я не перебільшую. Однак, бачте, люди це люди. І вони тебе теж шанують по заслугах…
«До чого всі ці нісенітниці? Що він замислив?..» — думав капітан Смеу, нічим не показуючи, що ця безладна балаканина вже почала його нервувати.
— Слухай, Барбу, краще б ти залишив цей плутаний вступ і сказав би відверто, чого тобі треба, — промовив він.
— Вірно, пане капітан. Але прошу вибачення. Зрозумійте мене, це не така проста справа. Ви поспішаєте, отож я скажу кількома словами: відпустіть мене, пане капітан, на передову!
Що завгодно сподівався почути Смеу, тільки не це.
— Ти хочеш на передову? — недовірливо перепитав він.
— Так! Ви, я бачу, дуже здивовані… Отже, я не помилився, що не сказав вам цього при хлопцях. Певна річ, вас цікавить, що саме змусило мене обрати це рішення.
— Звичайно, саме це я й хочу у тебе запитати, — холодно мовив капітан, охоплений якимсь дивним почуттям. Він наче вперше бачив перед собою цю людину.