Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
ЩО МОЖЕ ТРАПИТИСЬ, КОЛИ ХТОСЬ ПЕРЕПЛУТАЄ СТОРОНИ СВІТУ
Настав похмурий світанок. Десь далеко на сході з-за горбів повільно підіймалося сонце. Село з гарними цегляними будівлями, вкритими червоною черепицею, ще спало. Старий костьол гордо тягся вгору своєю гостроверхою баштою, яка наче підпирала позолоченим хрестом високе імлисте небо.
Штаб дивізії, що прибув лише кілька годин тому, розташувався у великій хаті на головній вулиці. В одній її світлиці схилились над картою генерал Попинкаріу Маріус, підполковник Барбат Георге і начальник третього оперативного відділу капітан Мегуряну Тіберій. У сусідній, трохи меншій кімнаті два писарі третього відділу і старший сержант викладали з ящиків письмове приладдя та сувої карт. А ще далі розмістилися шифрувальники разом з капітаном Смеу.
Капітан присунув стілець до вікна і дивився на подвір'я, що в передранковій імлі здавалося посипаним попелом. Два шифрувальники, схилившись на стіл, спали, а третій грався з кішкою, взявши її собі на коліна. Попереду хати солдат-зв'язківець ладнав нову телефонну лінію. Він працював не поспішаючи і все насвистував якісь мелодії. Їх було дивно чути в цій суворій, ще нічим не стурбованій тиші.
Раптом десь недалеко захурчав мотор і відразу стих. Обидва шифрувальники прокинулись. Підняли голови й позіхнули, а тоді стали роздивлятися, де б прилягти.
Але зручного місця не знайшлося, і вони вирішили сидіти, їм не вперше було хвилюватись. Перед кожним наступом солдатів охоплювало це почуття неспокою. Хвилини чекання стають нестерпними не тільки для тих, хто має йти в бій, а й для писарів допоміжних служб, які, всупереч своєму бажанню, залишаються лише свідками й глядачами. Солдати знали, що за кілька хвилин почнеться атака, справжній наступ, в якому візьмуть участь усі частини дивізії. І кожен думав: чи пощастить вибити німців з траншей? Адже ворог останнім часом одержав значні підкріплення. Ті, що мали годинники, раз по раз позирали на них.
— Зараз почнеться! — мовив один шифрувальник і поспішив до вікна, наче звідти можна було побачити поле бою.
На подвір'ї замукало теля, закахкали качки. Хазяйка, височенька вродлива молодичка, вийшла з хати і, човгаючи босими ногами, повернула до обори. Зв'язківець провів її хтивим поглядом.
Раптом тишу порушив невиразний шум, неначе хтось залопотів здоровенними крилами, і відразу ж почувся страшний гуркіт.
— Ну, почалось! — гукнув капітан Смеу, скочивши на ноги. Потім, наче засоромившись, знову сів на своє місце. Шифрувальники, які також посхоплювалися з стільців, скупчились біля вікна. Але їм нічого не було видно.
Почалась нечувана артилерійська канонада. Вгорі, наче зграя дивовижних птахів, з страшенним ревом проносились снаряди і, гулко падаючи, стрясали землю.
— Алло, «Тротуш»! Алло, «Тротуш»! Я «Молдова»! Я «Молдова»! Алло, «Тротуш»! — долинав з сусідньої кімнати голос чергового телефоніста.
Капітан Смеу, не одводячи очей від годинника, уважно прислухався до гарматної стрільби. Він забув навіть про цигарку в роті.
— Добре б'ють наші гармаші! — вигукнув капрал-тетеріст Томеску Адріан.
— Якби така артпідготовка передувала кожній атаці, ото раділа б піхота, — додав сержант-тетеріст Бурлаку Александру. — Коли я був на передовій, не раз доводилось іти в наступ без підтримки артилерії.
— Послухай, базікало! — перебив його Томеску. — Ти знову про Східний фронт… Не до цього нам зараз. Облиш ці казочки на вечір. Послухаємо, якщо не накажуть переїжджати. Після такої артпідготовки наша піхота виб'є гітлерівців з їхніх окопів.
Бурлаку, якому довелось побувати на Східному фронті, не міг забути важких, сповнених смертельної небезпеки подій. Теперішні бої часто нагадували йому ті страшні дні, і він не міг стриматися, щоб не розповісти цього товаришам. А вони, потрапивши до армії вперше, зацікавлено слухали його. Однак були й такі, що відчували фальш у його розповідях і, впіймавши на якійсь вигадці, починали кепкувати.
— Не бійся, братику! — відказав на слова Томеску Бурлаку. — Мені й самому зараз не до казочок…
— Десять хвилин! — мовив капітан Смеу, наче бажаючи покласти край цій балаканині.
— Оце артпідготовка!.. — заговорив третій шифрувальник, єфрейтор-тетеріст Мардаре Іон.
Стрільба вщухла так само раптово, як і почалась. Все затихло, лише здалеку ще якийсь час долинала луна, — наче грім котився по небесній блакиті.
— Ось зараз рушає піхота! — поважно і водночас схвильовано мовив Бурлаку. — Поможи їм, боже!
Але він помилився. Наступної хвилини все навколо знову сповнилось страшенним гуркотом, якого досі ніхто з хлопців, крім нього, ще не чув.