Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
Перу Сковороди належить і чимало латиномовних поезій. Серед них -«Carmen», «Quid est virtus?», «Epigramma», «In natalem Basilii Tomarae, pueri 12 annorum», «In natalem bilogrodensis episcopi», «De sacra caena, seu aeternitate», «De umbratica voluptate»38, 25 віршів у листах до Михайла Ковалинського, 2-у листах до Якова Правицького, а також численні двовірші й невеличкі уривки, розсипані по інших творах. Свої латинські поезії Сковорода писав елегійним дистихом, ямбічним триметром, асклепіадовою строфою, ямбом і амфібрахієм. їх можна поділити на ліричні, привітальні та набожні.
Загалом беручи, Сковорода-поет звертався переважно до тих мотивів, які були найбільш популярні в метафізичній ліриці українського бароко: море світу, життя -дорога, світ як театр, свобода, людське "різнопуття". Досить часто зринає в нього й мотив плинності (varietas) світу та марності (vanitas) дочасного людського життя, тобто мотив смерті, який можна вважати за справжню "царську дорогу" української барокової поезії. Серед христологічних мотивів у Сковороди на передньому краї перебувають різдвяний (він пройнятий тут містичним пафосом благодатного "обоження") та великодній, тісно пов'язаний із мотивом співрозп'яття (варто пригадати хоч би слова 7-ї пісні «Саду...»: "Сраспни моє ты тѣло, спригвозди на крест; / Пусть буду звнѣ не цвлой, дабы внутрь воскрес"). Окрім цього, у поезії Сковороди звучать мотиви спокою, щастя, рустикального раю, аскетичного змагання зі світом, плоттю й дияволом, Христової бідності тощо. Один раз, а власне в поезії «De libertate», зринає і мотив "золотої вольності" (aurea libertas), добре знаний у нашій бароковій літературі, починаючи ще з 1620-х років («Вѣршѣ на жалосный потреб... Сагайдачного» Касіяна Саковича, «Юстифікація невинності» Мелетія Смотрицького та інше). У цій поезії, що є, очевидно, уривком якогось більшого твору, Сковорода, уславлюючи борню України за свободу, змальовує образ Богдана Хмельницького як "батька вольності", Божого обранця, котрий оружною рукою виводить свій народ із чужинської неволі.
Під жанровим оглядом поезія Сковороди так само доволі барвиста. Тут є різдвяні та великодні пісні-канти, епіграми, елегії, панегірики, привітальні вірші, зокрема генетліакони (вірші на день народження), духовні та світські оди, емблематичні поезії, віршовані фабули, байки та діалоги тощо. Помітне місце в поезії Сковороди посідає, наприклад, епіграма - один із найпопулярніших жанрів української барокової літератури, з характерними для нього внутрішніми римами, алітераціями, асонансами, повторами тематичних слів. Переважна більшість оригінальних та перекладних епіграм Сковороди написана по-латинському. Філософ цікавився також грецькими епіграмами. Так, перебуваючи в Троїце-Сергієвій лаврі, він знайшов у тамтешній бібліотеці антологію грецьких епіграм, частину з яких, зокрема плато-нівську епіграму про муз та Афродіту, переклав по-латинському («Ter tribus ut Musis olim Venus obvia facta est...»39). До улюблених творів Сковороди належала також старовинна епіграма «Inveni portum...»40, що її він знайшов у романі французького письменника Алена-Рене Лесажа «Пригоди Жіля Блаза із Сантільяни». Наш поет залишив численні варіації цього двовірша. Характерними прикладами епіграм Сковороди є поезії «Все лице морщиш, печален всегда ты...», «In natalem bilogrodensis episcopi» та інші. Епіграматична техніка притаманна також довшим поезіям Сковороди, наприклад, привітанню на день народження Василя Томари чи «De umbratica voluptate». У пізніх творах філософа є чимало епіграм, схожих на приказки та прислів'я: "Кому меньше в жизни треба, / Тот ближая всѣх до неба", "Лучше мнѣ сухарь с водою, / Нежели сахар с бѣдою" тощо.
Іноді Сковорода докладно пояснював жанрові особливості своїх творів у дусі старих українських поетик. Так, про двадцять п'яту пісню «Саду...», яка є так званим апобатеріоном, він писав: "Апобатеріон походить від грецького слова атторсиѵЕіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ". На досвід попередньої української силабічної поезії зіперта й техніка віршування Сковороди. Водночас він був одним із найра-дикальніших реформаторів українського вірша за всю його історію. По-перше, жоден український поет ХѴІІ-ХѴІП століть не користався так рясно неповними римами (за підрахунками Дмитра Чижевського, неповні рими в ранніх віршах Сковороди становлять 25 %, а в «Саді божественних пѣсней» - 17 %). Натомість він дуже рідко вдається до характерних для української силабічної поезії "перенесень". По-друге, на відміну від класичної української силабіки, що культивувала тільки жіночі рими (чоловічі рими вживалися тут лише як факультативні), Сковорода часто послуговується чоловічими римами. Скажімо, у 2-ій, 3-ій, 9-ій, 10-ій, 26-ій, першій строфі 22-ої пісні «Саду...» немає жодної жіночої рими, а мішані жіночі та чоловічі закінчення є в 1-ій, 5-ій, 7-ій, 11-ій, 12-ій, 13-ій, 16-ій, 17-ій, 18-ій, 19-ій, 20-ій, 21-ій, 22-ій, 23-ій, 24-ій,
38
«Про примарну розраду» (лат.).
39
«Музам колись дев'ятьом на шляху з'явилась Венера...» (пер. Миколи Зерова).
40
«Це моя гавань...» (лат.).