Вітер часу
- Автор: Наслунга Влад
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- ISBN: 978-1-387-72389-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вітер часу». Краткое содержание книги:
– Може поїдеш до нас в експедицію? – спитав він несподівано для себе.
– Далеко, та і мені там робити нічого. Але що-небудь придумаю.
Коктейль – хол поступово наповнявся молоддю. Був відмінний день наприкінці березня. В Москві, де раніше вчився Володя, такі дні бувають тільки в травні. Крізь скляні стіни коктейль – холу світило яскраве сонце, кущі навкруги вже покрилися крупними бруньками, з яких виглядали кінчики зеленого листя. Володя підійшов до стійки бару і узяв ще два коктейлі. Коли він повернувся, два раніше вільних місця зайняли якісь парубки.
– Ходімо за стійку, – запропонував Володя.
Посиділи ще трохи на високих стільцях за стійкою. Випивши другий коктейль, Анжела спитала:
– Може погуляємо трохи?
Вони пішли вулицею Куйбишева, перейшли по мосту річку Салаїр і підійшли до центрального залізничного вокзалу. Тут сіли на лавку під деревами і Володя з жалем сказав:
– Якось швидко час минув, ми навіть не порозмовляли.
Анжела промовчала, допитливо подивилась йому в очі, вона ніби щось вирішувала. Володя милувався її матовою шкірою. Доторкнувся руки, вона її не прибрала, а накрила його руку своєю доволі широкою і м’якою долонею. Володя уявив, якою м’якою і шовковистою має бути уся Анжела.
– Хотілось би з тобою ще побачитись, – тихо сказав він.
– Я можу тільки у неділю, як зараз. В робочі дні я в університеті, останні місяці до випуску, піти не можу.
– Добре, давай наступної неділі зустрінемося там же. Я що-небудь придумаю, сподіваюсь ти більше зможеш побути.
– Я і сьогодні можу ще трохи.
Було видно, що їй не хочеться додому. Але часу було мало: в кіно вже не встигнуть, йти з нею до своєї квартири було незручно, вони з Мішею дівчат туди не водили. Не те, щоб і їм не дозволяли хазяї, надто вже спартанською була у них обстановка.
– У тебе є брати або сестри? – Володі було цікаво більше знати про Анжелу…
– Маю брата і двох сестер. Тато зараз у Казахстані, працює на цілині трактористом, у травні повернеться, коли посіють. А мама працює вдома. Ми зараз ще одну хату будуємо, я мушу допомагати. А у тебе хто є?
– Мої батьки живуть на Україні, у Харківській області. Чула про таке місто – Ізюм?
– Ізюм? – посміхнулась Анжела. – Не чула. Ти не шуткуєш?
– Ні, стоїть на річці Донець. У нас крейдяні гори, ліси, недалеко водосховище на річці Оскол, я там рибалив у дитинстві.
– Я рибу полюбляю, – зізналась Анжела. – Брат ловить товстолобиків у Сирдар’ї.
Підійшов автобус на Куйлюк.
– Не хочеться з тобою розставатись, – Володя намагався угадати, що вона думає.
– Мені теж, – просто відповіла Анжела, тримаючи його руку.
Тоді не заведено було цілуватись на вулицях, вони й не поцілувались.
Володя посидів ще трохи, згадуючи зустріч, потім пішов назад до «скельця», йти було хвилин п'ятнадцять. Там вже накопичилось багато людей, місць не було, деякі просто стояли біля стійки, в тому числі Міша і Женя.
– Ти де був? – поцікавився Міша.
– З Анжелою зустрічався.
– З кореянкою, – пояснив Женя.
– Ну, ти даєш. І як вона?
– Гарна дівчина, мені подобається.
– А ти їй?
– Теж, мабуть. Ми розмовляли не надто багато.
– Валерія, її подруга, каже, що вона ні з ким не зустрічається, – зауважив Женя.
– Заміж збирається. Вірніше, не хоче, але наречений є, мама обрала.
– Якщо не хоче, то й не піде. Це не узбеки, у яких неможливо не послухатися батьків.
Тут Міша і Женя побачили знайомих дівчат і замахали їм руками.
Володя не схотів сидіти з дівчатами і пішов додому, думаючи про Анжелу, куди піти їм наступної неділі.
Пізно увечері повернувся Міша. Він повідомив, що Женя завтра їде у відрядження до Туркменії на два тижні, а ключ від квартири віддав йому.
– Чи не даси мені ключа на неділю? – з надією спитав Володя. – Хочу побути з Анжелою.
– Я не проти, – Міша відразу дістав з кишені ключ, щоб не забути.
Тиждень минув у роботі. В Об’єднанні геологи володіної експедиції займали дві кімнати одноповерхової будівлі барачного типу у дворі. Було вже тепло, вікна розчинені. На столах сохнули геологічні мапи, які тоді виготовлялися примітивним способом на аміачному папері і називались «синьками». Потім геологи розфарбовували мапи акварельними фарбами згідно кольорам, прийнятим для означення віку порід. Текст звіту вже був написаний і надрукований на печатній машинці в чотирьох екземплярах, тепер його треба було прошити і опечатати у Першому, тобто секретному, відділі Об’єднання.
Володя готував тези своєї доповіді для захисту звіту. На обід ходили звичайно в показову їдальню, де готували учні кулінарного училища. Проте їли, переважно, плов з великого казана, який стояв веред входом у їдальню. Плов віртуозно розкладав по великих піалах немолодий узбек з пишними чорними, мабуть, фарбованими вусами.