Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Той налив і зацікавлено подивився на Сергія. Гість продовжив:
— Стратегія в них проста: вирішили Майдан не брати в кільце, а тиснути з боку Європейської площі, щоб люди могли вільно розбігтися. Захарченко з Пшонкою вважають, що варто покласти десяток наших на Майдані, і на цьому все закінчиться. Народ злякається і розбіжиться.
— Може, так і буде… — замислився Жалій. — Може, так і буде…
— А-а, — пригадав гість. — Ще таке: приходив нині Блідий-молодший до Зіни. Істерить мальчик, ніжками тупає. Зіна з нього стільки бабла витягнув, що спокійно може собі купити острівець у Карибському морі з кількома тисячами підданих…
— Розумний крок, — посміхнувся Палій. — Батя підтримує нас, а синок «вас». Казино завжди у виграші…
— А чому ви приймаєте його допомогу? — не зрозумів Сергій.
— Тому що нам потрібна ця допомога! Знаєш, у скільки обходиться утримання одного дня Майдану?.. Півмільйона! Ми ж за все платимо — від оренди біотуалетів — двісті гривень одна штука в день, — зітхнув, — до комунальних послуг за світло.
— Я цього ніколи не зрозумію, — зізнався гість. — Ми начебто боремось за те, щоб позбутися всіх цих виродків… Тому для мене однозначно: коли починаєш зв’язуватись з лайном, від тебе самого починає смердіти…
— Як тільки ми переможемо, позбудемось цього лайна! — впевнено і навіть якось патетично заявив Жалій.
— Мало віриться. Як подивишся на майданівських, пардон, «лідерів», хочеться розвернутись і поїхати в нетрі Амазонії, щоб не бачити, яким пшиком вся ця наша історія закінчиться.
Жалій здивовано помовчав, якось непевно покивав і поцікавився:
— А чому саме до Амазонії?
— А там так добре, як вдома — так само одне одного жеруть різні тварюки… Тільки там тепліше.
— Але ж ти залишишся?
— Ром… Дай мені кілька днів нормально від’їстись, відіспатись… подумати, тоді скажу. Реально, після цього антимайдану мені треба взяти відпустку на кілька років, щоб прийти до тями. Стільки бруду, що довго від нього не відмитись. Зараз почуваюся так, ніби відмотав на червоній зоні[9] десятку. В бурі[10].
— Невже вас там нормально не годували? — здивувався Жалій.
— Баланда і горілка. Якби на стороні не підхарчовувався, здох би. І що цікаво, ти кажеш, Майдан на тисяч сто народу обходиться в півмільйона, так?.. На двадцять тисяч тітушні щодня виділяють по двісті тисяч тільки на харчі! А вони хрін сирий без солі там доїдають…
— Да-а… У регіоналів просто в крові — тирити все, що бачать…
— Це їх і згубить…
— Це при тому, що зараз у них одна єдина козирна карта — антимайдан…
— Я б сказав, карта мічена і зовсім не козирна…
Поки Жалій ходив на кухню ставити чай, а заразом і доповідати у штаб Самооборони Майдану про запланований наступ, гість, втомлений пригодами останній чотирьох тижнів, заснув, сидячи у кріслі. Коли господар повернувся з чайником у руці, той вже спав, схиливши голову на бік. Жалій подивився на те, як він стиха похропує, і сказав собі під носа:
— Спи, друже, у тебе зовсім мало часу на відпочинок… Скоро почнеться…
На ці слова Сергій ледь розплющив очі і промовив:
— Ми будемо наступати?
Жалій дещо розгублено кивнув.
— Треба завжди наступати, коли немає як оборонятись, — і знову заснув.
Роман узяв мобільний і набрав номер телефону, дочекався, поки абонент візьме трубку, і повідомив:
— Дід у мене, відпочиває. Просив не турбувати його кілька днів, дати відпочити…
— Немає коли відпочивати, — почув у відповідь. — Нехай завтра приходить у штаб і займається формуванням групи особливих операцій. На Майдані повно спеців, афганців, їхній досвід потрібно використати.
— Навряд чи він захоче цим займатись…
— Попроси його… дуже попроси…
— Спробую.
Частина друга
Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!