Легенди нескореної зими

Гість якось невпевнено потоптався на місці, оглядаючи коридор, скинув просто на підлогу верхній одяг, зняв валянки і пішов у ванну. Зашумів душ, долинуло гудіння машинки для стрижки… За чверть години з ванни вийшов підтягнутий чоловік сорока п’яти років. Він переодягнувся у цивільний одяг і зараз мав вигляд респектабельного бізнесмена. Йому назустріч вийшов Жалій і сказав:

— Автомайдан виїхав, тільки нині мусора лютують — перепиняють кожну нашу машину… У них на всіх наших є наводки. За сьогодні вже кількох з Автомайдану повезли у суди. А там судді з прокурорами — такі тварюки…

Гість коротко кивнув, мовляв, знаю і на запрошення хазяїна пройшов до вітальні, сів за стіл, уже накритий дружиною депутата.

— Як я зголоднів… — сказав, дивлячись на борщ, що парував у супниці, пампушки, посипані часником і тонесенько нарізане проросле сало. — Як я зголоднів! — і насипав собі в тарілку борщу, зверху щедро полив сметаною, перемішав.

Жалій зайшов за ним і сів навпроти. Він налив у чарки горілки, підсунув ближче до гостя тарілку із закусками і перевів на нього запитальний погляд. Гість, не цокаючись, перехилив чарку, закусив кількома ложками гарячого борщу і задоволено відкинувся на спинку крісла.

— Не мовчи, Сергію, розповідай, які новини? — попросив Жалій. — По очах бачу, маєш, що розповісти.

Гість підсунув до нього чарку, мовляв, наливай. Депутат налив, гість випив і повідомив:

— Овощ[6] готує новий наступ. Водохреща має бути веселою. Нагнали тисяч двадцять тітушні, зігнали беркутню, звідки тільки можна було. Тисяч вісім… Плюс десять тисяч «вевешників». Всіх їх поселили по санаторіях довкола Києва, курортники, блядь. Пригнали два водомети. На випадок, якщо не всі наші приймуть ранкову купіль. На склади завезли гранати з новим газом, від якого якщо не закашляємось, то обсеремось — точно. Привезли на склади гумові кулі з посиленими зарядами і латунні кулі «Блонді» зі сталевим сердечником… Починається сезон полювання…

Трішки помовчав, задумано дивлячись в одну точку і додав:

— Кров потече. Багато крові. Яник зі своїми подільниками розуміє: або вони нас, або ми їх.

Жалій пригубив горілку, теж відкинувся на спинку крісла й задумано промовив:

— Вони перейшли межу… Схоже, Майдан розженуть. Народ не витримає такого натиску. Вісім тисяч космонавтів[7] плюс вевешники[8] і тітушки — це серйозна сила. Мало того, їм зараз непогано платять. Беркутні — штуку баксів на день. Є за що повоювати.

— Не знаю я, що тобі й сказати… Дивна історія з цим Майданом. Що його там розігнати? Дмухнув — і немає на ньому нікого. Навіть Зіна налаштований на перемогу. Вже почав святкувати. Йому пообіцяли тепле місце в Кабміні, жирний бюджет… — він поморщився, пригадавши нинішні розмови у наметі Зіни і знову підсунув порожню чарку ближче до Жалія.