Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
А потім спалахнула пошесть холери, і капітан Стюарт помер. Ті, хто хотів жити, помирали, а я... я була на порозі смерті — і вижила! Мене знову продали, і так я переходила з рук до рук, аж доки стала в’янути, братися зморшками, тоді захворіла на пропасницю, а потім мене купив цей негідник і привіз сюди... І от я туті
Жінка замовкла. Вона розповідала свою історію квапливо, гаряче, то звертаючись до Тома, до ніби розмовляючи сама із собою. І така була палка й несамовита її мова, що Том часом навіть забував про свої болісні рани. Звівшись на лікті, він дивився, як вона збуджено походжає по коморі і як стріпуються за кожним кроком її довгі чорні коси.
— Ось ти кажеш,— обізвалася вона знову,— що є бог і що він усе бачить. Хтозна, може, й так. Сестри в монастирі теж казали, що настане день страшного суду, коли все випливе на світ. Ото було б відомщення нашим кривдникам! Вони ж мають за ніщо і наші муки, і муки наших дітей! Для них воно все дрібниця. А я ходила вулицями, і душу мені пік такий страшний біль, що його, мабуть, вистачило б, щоб спопелити ціле місто! Я бажала, щоб на мене падали стіни будинків, щоб ті вулиці провалювалися в мене під ногами. Так, так! І в день страшного суду я стану перед богом і свідчитиму проти тих, що занапастили мене й моїх дітей, понівечили наші душі й тіла!
Замолоду я вважала себе побожною і ревно молилася. А тепер душа моя пропаща, нею заволоділи демони зла. Вони не дають мені спокою ні вдень ні вночі, підбурюють на лихе діло... І я таки вчиню його, скоро вже, скоро! — мовила вона, стиснувши кулаки, і її похмурі чорні очі спалахнули безумним огнем.— Я спроваджу цього негідника туди, де на нього давно вже чекають, у самісіньке пекло! І скоро, в одну з найближчих ночей!
У занедбаній коморі пролунав її довгий безтямний сміх. Та одразу ж після того вона повалилася додолу, і все її тіло струснули конвульсивні ридання.
Однак за якусь хвилю цей істеричний напад минув. Вона поволі підвелась.
— Чим я можу, ще допомогти тобі, бідолахо? — уже спокійно запитала вона, підступивши до Тома.— Води дати?
У голосі її бриніли лагідні, співчутливі нотки, особливо дивні після того недавнього дикого спалаху. Том попив води й жалісливо зазирнув їй у вічі.
— О пані, якби ви звернулися до того, хто здатен відживити вашу душу!
— До кого ж це? Де він і хто він?
— Бог.
— Дівчинкою я бачила його образ над вівтарем,—промовила Кассі, замислено втупивши перед себе похмурі очі.— Але тут його нема! Тут нема нічого, крім зла та безмірного, нескінченного розпачу! Ой леле!..
Вона приклала руку до грудей і болісно зітхнула, неначе завдаючи собі на плечі важкий тягар.
Том звів на неї очі й хотів сказати щось іще, та вона рішучим жестом спинила його.
— Не треба, бідолахо, помовч. Спробуй заснути, якщо зможеш.
І, присунувши до нього бутель з водою та поправивши йому постіль, Кассі пішла з комори.
Розділ XXXV
ПРИКМЕТИ
Вітальнею в домі Легрі була простора довгаста кімната з великим каміном. Колись вона була виклеєна гарними дорогими шпалерами, та з часом вони вицвіли, пошарпались і тепер безформними клаптями звисали з вогких стін. У кімнаті стояв той нудотний, нездоровий дух вогкості, бруду й занепаду, який часто можна почути в старих замкнених будинках. На шпалерах видніли плями від пива та вина, а подекуди їх прикрашали якісь записи крейдою і довгі колонки цифр, неначе хтось розв’язував там арифметичні приклади. У каміні стояла жаровня, повна палахкотливого жару: хоч загалом погода була досить тепла, проте в цій. великій кімнаті вечорами завжди відчувалася вогкість і холод; до того ж Легрі потребував огню розкурювати сигари й гріти воду на пунш. Багряний відсвіт жару осявав непривабну картину безладдя: по всій кімнаті були розкидані сідла, вуздечки, всіляка збруя, гарапники, пальта й інша одіж, а серед того розгардіяшу отаборилися собаки, про яких ми вже згадували,— котрому де до вподоби.
Легрі готував собі пунш. Наливаючи в склянку гарячу воду із щербатого чайника з відбитим носком, він бурчав
— Щоб йому добра не було, тому Сембо! Це ж він нацькував мене на нових невільників. А тепер той негр цілий тиждень не зможе вийти в поле, і якраз коли сама робота!
— Атож, отак у тебе все,— обізвався чийсь голос за його кріслом.То була Кассі, що нечутно зайшла до кімнати.