Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Та собаки лиш сонно блимнули на нього й знову заплющили очі. _
— Покличу-но я Сембо та Кнімбо. Нехай заспівають мені, утнуть якогось свого бісівського танцю, щоб я позбувся цього страхіття,— сказав Легрі.
Надягши капелюха, він вийшов на веранду й задудів у ріг, яким завжди прикликав до себе своїх чорних посіпак. Перебуваючи в доброму гуморі, він частенько приводив до вітальні тих двох підпанків і, збадьоривши їх горілшю, розважався тим, що загадував м співати, танцювати чи битися—коли як іому було до вподоби.
Десь о другій годині ночі, навертаючись із старої комори, де вона допомагала нещасному Томові, Кассі почула дикий галас, тупотіння і співи, що долинали з вітальні. Час від часу до цього гармидеру долучався гавкіт собак.
Вона піднялася на веранду й зазирнула у вікно. Легрі та обидва його посіпаки, геть п’яні, співали, реготали, перекидали стільці й на всі лади гримасували й вискалялись один до одного.
Кассі поклала свою маленьку, тендітну руку на віконницю і пильно дивилася на них. її чорні очі були сповнені гніву, презирства й гіркого смутку.
— Невже то гріх — звільнити світ від такого нелюда? — промовила жінка сама до себе.
Вона рвучко відвернулась од вікна, пішла до задніх дверей і, легко збігши сходами, постукала до Емелін.
Розділ XXXVI
ЕМЕЛІН І КАССІ
Кассі зайшла до кімнати й побачила, що Емелін сидить, забившись у найдальший куток, бліда з переляку. Коли вона відчинила двері, дівчина сполохано підхопилася з місця, та, побачивши, хто прийшов, кинулась до неї і схопила її за руку.
— Ой Кассі, це ТИ? Я така рада, що ти прийшла! А я злякалась, думала, це... Ой, ти собі не уявляєш, який там ґвалт унизу цілий вечір!
— Добре уявляю,— похмуро мовила Кассі.— Не раз його чула!
— Скажи мені, Кассі, чи не могли б ми якось утекти звідси? Про мене хоч куди — нехай і в болото д гадюк, байдуже! Невже не можна вирватися звідси куди-небудь?
— Хіба що в домовину,— відказала Кассі.
— А ти ніколи не пробувала втекти?
— Я бачила, як пробували інші і чим це кінчалося,— сказала Кассі.
— Я б краще жила серед боліт і гризла кору з дерев. А гадюк я не боюся! Краще вже ?кити з гадюками, ніж з ним! — палко промовила Емелін.
— Багато хто й до тебе так міркував,— сказала Кассі.—Але нд мочарах довго не пробудеш — тебе вислідять із собаками, притягнуть назад, а тоді... тоді...
— Що він тоді зробить? — спитала дівчина, аж ду затамувавши з нетерплячки.
— Ти спитай краще, чого він н є зробить,— відповіла Кассі.— Він багато чого навчився серед морських розбійників у Вест-Індії, Ти заснути не зможеш, коли
розкажу тобі про те, що бачила й що чула від нього самого. Він часом розповідає про такі речі — для забави. Я чула тут такий крик, що він мені потім місяцями з пам’яті не йшов. А отам, за невільницьким селищем, є голе обгоріле дерево, а під ним чорний попіл. Поспитай-но кого хочеш, що там робилося, то побачиш, чи зважиться хтось тобі розповісти.
— Ой, а що ж воно таке?
— Не хочу я тобі казати. Мені й думати про це страшно. І хто знає, що ми побачимо завтра, коли той бідолаха й далі стоятиме на своєму!
— Який жах! — вигукнула Емелін, уся пополотнівши.— Ой Кассі, скажи мені, що я маю робити? . — Те саме, що й я. Будь слухняна, роби все, що тобі велять, і втішайся ненавистю ти прокльонами.
— Він хоче, щоб я пила з ним ту мерзенну горілку,— мовила Емелін.— А я духу її боюся...
— Краще буде, як питимеш,— сказала Кассі.— Я теж її духу боялася, а тепер жити без неї не можу. Потрібна хоч якась розрада, а коди вип’єш, усе наче не таке жахливе.
— Мама казала мені, щоб я ніколи до рота її не брала,— промовила Емелін.
— Мама тобі казала! — з гірким притиском промовила за нею Кассі.— А яка користь з отих материнських напучень! Вас купують, платять за вас гроші, і ви належите своїм господарям, хоч би хто вони були. Такий уже звичай. Отож кажу тобі — пий. Пий скільки можеш, і тобі полегшає на душі.
— Ой Кассі, пожалій мене! —Пожаліти? А хіба я тебе не жалію? Хіба я сама не маю дочки? Хтозна, де вона тепер і кому належить! . Мабуть, їй судилася така сама доля, як і її матері, та й дітям її теж! Нема кінця-краю цьому прокляттю!