Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Лиш одного я бажала — щоб він одружився зі мною. Я думала, що коли він справді кохає мене так,
як каже, і має за дружину, то й сам захоче взяти зі мною шлюб і дати мені волю. Та він переконав мене, що це неможливо, що коли ми будемо вірні одне одному, то воно вже наче шлюб перед богом. І справді — хіба не була я дружиною цьому чоловікові? Хіба не була я йому вірна? Цілих сім років я ловила кожен його погляд і порух, тільки на те й жила, щоб давати йому втіху. А коли він хворів на жовту пропасницю, я три тижні не відходила від нього ні вдень ні вночі — давала ліки, робила все, що було треба. Потім він називав мене своїм добрим ангелом і казав, що я врятувала йому життя.
Ми мали двоє гарних діточок. Перший народився хлопчик, і ми назвали” його Генрі. Він був викапаний батько — такі самі прекрасні очі, високе чоло, буйні кучері,— та й вдачу мав батькову, і розум його. А маленька Еліза, казав батько, була схожа на мене. Він часто називав мене найпершою красунею в Луїзіані й дуже пишався мною та дітьми. Він любив, щоб я чепурила дітей, а тоді катався з нами по місту у відкритій колясці й дуже тішився, коли бачив захоплені погляди перехожих. Та й мені вуха протуркав, переказуючи всі ті похвальні слова, які чув про нас від інших.
Які то були щасливі дні! Мені здавалося, немає в світі людини, щасливішої за мене. Але потім прийшла біда. До Нового Орлеана приїхав його двоюрідний брат, якого він вважав за найпершого друга й ставив над усе. А я, тільки-но його побачила, сама не знаю чому вжахнулася. Як наперед угадала, що він принесе нам горе. Тепер вечора миенрі йшов із дому разом з ним і часто вертався десь аж серед ночі. Я не сміла сказати ані слова, бо Генрі був дуже гарячкуватий, і я його боялася. Той брат водив його по картярнях, а Генрі з його вдачею як один раз туди потрапив, то вороття вже не було. Потім той познайомив його з якоюсь іншою жінкою, і я скоро відчула, що він мене розлюбив. Він нічого не казав, але я все бачила, все розуміла — що далі, то більше. Серце моє краялося мукою, але дорікнути йому хоч словом я не могла. І тоді той негідник запропонував Генрі продати йому мене з дітьми, щоб сплатити картярські борги, які стояли на заваді його одруженню. І він продав нас.
Одного дня він сказав мені, що має поїхати в справах тижнів на два чи три. Говорив він лагідніше, ніж звичайно, обіцяв повернутися, та мене було важко обдурити— я знала, що настала страшна година. Я вся неначе скам’яніла, не могла ані слова мовити, ані сльози зронити. Він поцілував мене, пообціловував дітей і вийшов. Я бачила, як він сів на коня, й проводжала його поглядом, аж поки він зник з очей, а тоді впала непритомна.
А потім прийшов той, триклятий негідник! Прийшов забрати свою власність. Він сказав, що купив мене та дітей, і показав папери. Я прокляла його й відповіла, що краще помру, ніж житиму з ним.
«Воля твоя,— сказав він,— але якщо ти не прийдеш до розуму, я продам обох дітей, і ти їх ніколи більше не побачиш».
Він розповів, що давно вже надумав здобути мене, від першого ж дня, як мене побачив, і навмисне заплутав Генрі в боргах, щоб той погодився мене продати. І з іншою жінкою звів його навмисне, отож, мовляв, тепер свого він не зречеться, хоч би як я опиралась і плакала.
» І я скорилася, бо руки в мене були зв’язані. Він мав владу над моїми дітьми, і щоразу, коли я пробувала йому хоч у чомусь суперечити, він погрожував, що продасть їх. Тож я й мусила догоджати йому як тільки він хотів.
О, що то було за життя! Жити з розбитим серцем, день у день терпіти гірку муку, на яку обернулося твоє потоптане кохання, коритися ненависній людині й тілом і душею. Колись я залюбки читала вголос для Генрі, грала з ним, танцювала вальс, співала йому. А все, що я мусила робити для цього чоловіка, було важким тягарем, проте відмовити йому хоч у чім-небудь я боялася.