Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— А я, а ми? — нагадали про себе обидва стернові: кремезний Антоній Лунд і не менш показний Хельмер Хансен. — Адже ми разом щодня вимірювали висоту сонця опівдні…
Їхні слова заглушив гавкіт собак.
— Чуєш? Мої підопічні теж домагаються визнання! — голосно засміявся Петер Ріствед, вишмаруваний аж до очей, як і належить першому механікові. — Клянусь бородою пророка: коли Антоній і Хельмер витріщалися на сонце чи зірки й записували показання секстантів, то раз у раз зиркали на моїх собак, примічаючи, в який бік ті повертають свої писки. Вони нюхом, без усяких приладів, давно вже почули, де їхня батьківщина.
— Петер правду каже, я й сам не раз спостерігав таке, — низьким басом вторував своєму шефові другий механік Юлл Віїк.
На «Йоа» панував гарний настрій. Тут не було строгого поділу екіпажу на палубний і машинний, на офіцерів і матросів; усі, хто міг, охоче бралися до будь-якої роботи. «У нас кожен — капітан, і всі — учасники експедиції», — любив повторювати Амундсен, гордий з того, що дисципліна на судні поставала із взаємної поваги й довір'я.
Відтоді як «Йоа» ввійшла у Гренландське море, Хенрік Ліндстрьом, єдиний член експедиції, що побував уже тут із Свердрупом на «Фрамі», став дуже поважний. Він запишався більше, ніж то пасувало коку полярної експедиції. Тільки-но мандрівники причалили в Годхавні, щоб узяти на борт собак, сани, каяки і двадцять бочок пального, Ліндстрьом одразу ж зав'язав розмову з ескімосами і потім приніс на судно цілу купу свіжих лососів.
— Скільки ти заплатив за них? — занепокоївся Амундсен, побоюючись надмірного марнотратства.
— Небагато, я поторгувався. Вони хотіли за одного лосося три, а я дав їм по дві.
— Крони? — жахнувся керівник.
— Та ні. По дві солодких булки, що нам пожертвувала перед від'їздом кондитерська Йоргенсена. Вони трохи черстві, але ескімоси саме такі полюбляють, я добре пам'ятаю. Приготую вам обід — пальчики оближете, ось побачите!
Ну, й зух же ти! А те, що ти вмієш розмовляти по-ескімоському, — добре. Це ще нам знадобиться, — зрадів Амундсен.
«Йоа» (норв. Gjoa) у відкритому морі
Попутний вітер напинав вітрила, безугавно туркотів двигунець, але безтурботний настрій перших тижнів незабаром зник. Відпливши від Годхавна, шхуна мало не розбилася, зненацька наскочивши на пласку скелю, яку було неправильно нанесено на карту. Здалеку полярникам видалося, що то хребет кита. Зате море Баффіпа й затока Мелвілла, що вже багато віків мали недобру славу серед мореплавців, зустріли мандрівників приємною несподіванкою: їхні води були спокійні, мов гладінь озера, і вільні від криги. Проте Амундсен не дуже довіряв оманливій безпеці: дуже вже багато поганого начитався він у дитинстві про ці обшири. «Треба якнайшвидше проскочити далі, ця тиша не може тривати довго!» — подумав він і, на подив усьому екіпажеві, подав команду:
— Підняти всі вітрила! Запустити двигун! Повний вперед! Тримати курс на мис Йорк!
Незабаром усі пересвідчилися, що недарма він не довіряв цим зрадливим водам. Море раптом завирувало й побіліло від піни та уламків криги, що бурхливо затанцювали на хвилях.
Сім днів і сім ночей тривала відчайдушна боротьба судна з кригою і ще страшнішою за кригу сивою пеленою туману. На восьмий день вітер нарешті вщух, і небо заясніло чистою блакиттю.
Невдовзі мандрівники дісталися до затоки Далрімпл-Рок, де шотландські китобої мали залишити, як обіцяли Амундсену, провіант і пальне для експедиції. Чи не підвели? Треба було неодмінно поповнити запаси. Невдовзі Амундсен з радістю привітав на палубі шхуни кількох ескімосів, які випливли каяками назустріч судну.
— Ліндстрьом, запитай, чи залишили щось для нас шотландці.
— Не втну!
— Не викручуйся, ти ж розмовляєш по-ескімоському, я сам чув.
— Я говорив до них по-норвезькому, а вони до мене по-своєму, і ми якось порозумілися. Але там ішлось про лосося, а тут…
— Розмовляй з ними хоч на мигах, та скоріше, — нетерпеливився керівник експедиції.
Шотландці не підвели. Величезні ящики, — по сто вісімдесят кілограмів кожен — акуратно складені на березі, чекали мандрівників. Усе ескімоське поселення поспішило на допомогу норвежцям — мисливці, жінки, старі й діти. Там, де європеєць чортихався б, ойкав і нарікав, ескімоси працювали швидко і вправно, безтурботно сміючись і жартуючи. Прийнявши на борт великий вантаж, шхуна глибоко осіла у воді й тепер швидше скидалася на незграбний віз, навантажений меблями, ніж на судно, що мало пливти грізним, незвіданим шляхом.