Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
«Усе це через прокляту заклопотаність, — виправдовувався він сам перед собою. — Треба знайти час і поговорити з Норою серйозно, втаємничити її в свої плани, сказати, що після повернення хотів би просити її руки. А якщо не повернусь, якщо загину? Ні, вона повинна зрозуміти, що перед такою експедицією я не маю права зв'язувати її обіцянкою».
Капітане, цей купець з Хаммерфеста виїжджає. Він погрожує затримати поставки. Я вже цілу годину шукаю вас. Що робити? Тільки ви можете його якось умовити. Ходімте! — потягнув його за руку захеканий помічник.
І так було весь час.
— Норо, не суши ти собі голову цим відлюдком.
— Гадаєш, він думає про тебе? Його ніщо не цікавить, крім тієї лайби. Якби були живі твої батьки; вони б хутко вибили його з твоєї голови. А докори тітки Цапфе ти, мабуть, пускаєш повз вуха? — казали Норі подруги, зауваживши, як дівчина змінилась.
— Який би ти, зрештою, мала вигляд у парі з ним? Подумай тільки: ти висока, струйка, а він? Широкий у плечах, а зростом не дуже-то вдався, — не вгамовувалась Беата.
— Не кожен же мас бути такою тичкою, як твій Нільс, — огризнулася Нора.
— Якби йому захотілося в парку поцілувати тебе в губи, то мусив би хіба що підставити стільчика, — безжально насміхалася інша.
— Дурні ви! Велич людипи не вимірюється сантиметрами! — образилась не на жарт Нора. — А Наполеон? Щось мені підказує, що Руал також незвичайна людина. Він далеко піде, ось побачите!
— Цілком можливо. Але, прямуючи до своєї мети, він, моя люба, пройде мимо, не помітивши тебе, — відрізала найближча Норина подруга Беата, котра не могла подарувати молодому Амундсену, що він взагалі не звертає иа неї уваги.
І бідна Нора замовкла.
ПОКИ КРЕДИТОРИ СПОКІЙНО СПЛЯТЬ ПІД ПУХОВИМИ КОВДРАМИ
Зранку над Крістіанією громадилися важкі хмари. Чорні й грізні, вони опускалися все нижче, немовби хотіли своєю вагою притиснути місто до землі. З півночі заходила злива. Холодні струмені заливали обезлюднілі вулиці, і вода рікою ринула в порт. Невеликий гурт зіщулених під парасолями людей вперто стояв біля трапа, опущеного з заваленої ящиками палуби судна.
Останні поспішні рукостискання, останні приглушеним голосом віддані команди, останній погляд на берег.
Майже безшумно, неначе змовники, моряки віддали швартови. Портовий буксир натягнув канат, і шхуна відійшла від кам'яного молу. Чоловік з непокритою головою, стоячи на кормі, відітхиув з полегкістю.
— Все гаразд, — мовив він притишеним голосом. — Тепер мене вже ніхто не затримає!
Кілька моряків, стріпуючи воду з рибальських плащів, спустилися вниз, під палубу. Біля стерна лишився тільки Амундсен, котрий уважно стежив за ледве помітними вогнями буксира.
«Наче злочинцеві чи злодію доводиться втікати з рідного краю», — відганяв він від себе гірку й настирливу думку.
Руал не шкодував сил, щоб добути необхідні для експедиції кошти, зазнав стільки прикрощів, і в останню хвилину всі його плани мало не пішли шкереберть: знову забракло грошей. Ще раз довелося принизливо жебрати у підприємців, купців та банкірів. Він добре запам'ятав їхні розкішпі просторі кабінети, встелені м'якими килимами, що приглушували кроки. «Одного такого килима цілком вистачило б, щоб покрити нестачу коштів на спорядження експедиції», — думав він тоді із заздрістю. Перед його очима постали ситі, задоволені пики з подвійними підборіддями, товсті губи, що недбало смоктали гаванські сигари, і великі черева, на яких коливалися золоті брелоки. Слова цих можновладців були гіркі, як полин.
— Годі жартувати, дорогий капітане, поговорімо нарешті серйозно. Яка мені з того користь, що якийсь мізерний скелястий острівець Канадського архіпелагу десь на самому краю світу буде названо моїм ім'ям? Що я з цього матиму? Скільки це мені дасть прибутку? Аніскілечки, звичайно. Гроші, які ви так легковажно збираєтесь пустити за вітром, я добуваю тяжкою працею. Повірте, мені прикро це вам пояснювати, але ви, капітане, жадаєте неможливого. Я у вашому віці…
— Це величезна сума. А де ж гарантія, що ви допливете туди? Зрозумійте мене правильно, це не значить, що ми вам не довіряємо. Ми охоче підтримуємо всілякі доброчинні заходи. Кілька разів жертвували гроші на закупку косових хустинок для негрів Занзібару, а також на зошити для місіонерської школи в Новій Гвінеї. Як бачите, ми не скупимося. Але в ділових стосунках — ви, напевне, й самі це добре розумієте — треба бути розсудливим, зважувати всі «за» і «проти». Якщо ми не знатимемо, хто поверне нам викладені гроші…