Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Ви що, завжди на ногах? - запитав Шкандибчик.
- Інакше мені не можна,- відповів дідок.
- І ніколи не лягаєте спати?
- Ніколи. Часом я сплю на ногах, та й то рідко. І не більш як дві години на тиждень.
Джельсоміно й Шкандибчик переглянулися і разом подумали: «Ось іще один мастак розказувати побрехеньки».
- Пробачте за мою цікавість, а скільки вам років? - не вгавав із своїми запитаннями Шкандибчик.
- Точно й не скажу. Я народився десять років тому, але зараз мені десь сімдесят п'ять чи сімдесят шість.
З виразу облич своїх гостей дідок зрозумів, що вони не повірили йому. Тому він, зітхнувши, пояснив:
- Це не вигадка, це неймовірна, але правдива історія. Якщо хочете, поки ми питимемо каву, я розповім її вам.
- Моє ім'я,- почав дідок.- Бенвенуто. Проте всі називають мене Бенвенуто Ніколи-Не-Сідай. [340]
Отже, Бенвенуто народився в сім'ї лахмітника. Такої вертлявої і непосидющої дитини ще світ не бачив. Справді-бо, не встигли ще новонародженому ім'я вибрати, а він уже вистрибнув із пелюшок і став гасати по хаті. Батьки насилу вгамували його і вклали спати, а вранці виявилося, що колиска закоротка для нього і ноги звисають із неї.
- Видно, він спішить вирости, щоб скоріше допомагати батькам,- сказав його тато.
Увечері, коли його клали спати, одежа і взуття були саме враз, а вранці черевики вже муляли, а в сорочку він узагалі не влазив.
- Нічого,- казала його мати,- в хаті лахмітника завжди повно різного дрантя. От я й пошию з нього синові нову сорочку.
Минув тиждень, і Бенвенуто так виріс, що всі сусіди стали радити батькам віддати його до школи.
Дружина лахмітника повела сина до вчителя, який, вислухавши її, не на жарт розсердився:
- А чому ви не привели його на початку навчального року? Вже закінчується остання чверть. Як же я можу взяти вашого сина?
Коли мати пояснила, що Бенвенуто тільки тиждень від народження, вчитель розсердився ще дужче:
- Сім днів? Шановна синьйоро, тут у нас не дитячі ясла. Приходьте через шість років, і тоді ми зможемо поговорити з вами серйозно.
Нарешті вчитель підвів очі від класного журналу і побачив, що Бенвенуто вищий на зріст, ніж усі його учні. Він посадив хлопця на останню парту і став пояснювати, що двічі по два - чотири.
Рівно опівдні задзвенів дзвоник. Усі школярі посхоплювалися з-за парт і стали в ряд, щоб вийти з класу. Тільки Бенвенуто не зрушив з місця.
- Бенвенуто,- звернувся до нього вчитель,- ставай і ти в ряд.
- Не можу, синьйоре вчителю.
Він і справді не міг, бо за час занять так виріс, що його затиснуло в парті. Довелося викликати шкільного сторожа, щоб він виручив Бенвенуто.
Наступного ранку його посадили за більшу парту, але опівдні Бенвенуто знову не міг устати, бо й ця парта [341] затиснула його, як мишоловка мишу. Довелося викликати столяра, щоб той розібрав парту. ,
- Завтра принесемо парту з п'ятого класу,- сказав учитель, чухаючи потилицю. І він розпорядився занести до класу одну з найбільших парт у школі.
- Ну а як тепер?
- Зовсім вільно,- радо відповів Бенвенуто.
І щоб довести вчителеві, що йому й справді просторо за цією партою, Бенвенуто кілька разів то вилазив, то знову сідав за парту. Але коли пролунав дзвінок про закінчення уроків, і ця парта виявилася замалою. Довелося ще раз викликати столяра.
Директор школи і мер міста стали звинувачувати вчителя:
- Що там у вас коїться в класі, синьйоре вчителю? Може, негаразд із дисципліною? Цього року у вас парти ламаються, як тріски. Будьте суворіші зі своїми бешкетниками, бо ми не можемо щодня купувати нові парти.
Лахмітникові довелося відвести сина до найавторитетнішого в місті лікаря і розповісти йому все, як є.
- Ну що ж, побачимо,- сказав лікар, начепивши окуляри, щоб краще розгледіти незвичайного пацієнта.
Він обміряв Бенвенуто вздовж і вшир.
- А тепер сядь,- наказав він.
Бенвенуто зручно всівся у крісло, а лікар, зачекавши хвилинку, мовив:
- Уставай!
Бенвенуто підвівся, і лікар знову заходився обміряти його зріст і ширину грудей.
- Гм,- буркнув він, протираючи окуляри хустинкою, аби пересвідчитися, що з очима все гаразд,- а тепер знову сядь.