Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Агрипина Антонівна. — Треба ж провідати хворого... Він же був добрий до нас...
Оксана відчувала, що петля затягається навколо її шиї, що їй, мабуть, не викрутитися. Апатія раптом обгорнула все її єство, і вона покірно піддалася матері, як та подала їй одягтися, а потім пішла за Іваном до авта.
Через скількись там хвилин авто несло вже її нагору, до земської лікарні, де лежав поранений її наречений... Наречений!? Але так, либонь, зрозуміла її приїзд і шпитальна сестра-жалібниця, пропускаючи до хворого.
Гостро вдарив важкий дух хлоіроформу та ще якихось тамі лікарняних запахів, як Оксана опинилась у коридорі палати, де лежали важко-хворі та ранені. Тихо було в тому коридорі, навіть моторошно для свіжої людини. Багато по-зачинюваних мовчазних дверей, а за тими дверми, напевно, мучаться хворі та поранені. Одні двері раптом відчинились, і двоє служників у білих халатах винесли з кімнати на ношах щось загорнуте в біле...
— „Мертвий", — подумала Оксана, здригнувшись. Стала збоку, пропускаючи сумну процесію. Сестра теж пристояла, але, очевидячки, не переймаючись звичною картиною.
І враз дикий нелюдський зойк розтяві коридорну тишу. Сестра глянула на Оксану, Оксана на сестру...
— Це в операційній, — сказала потиху сестра.
Вони підійшли до дверей тієї кімнати, де лежав поруч-ник, і сестра їх тихо прочинила, впускаючи всередину Оксану. Коли Оксана зайшла до кімнати, в око їй упало передусім чорне на біломіу — голова й обличчя поручника Васи-лика на тлі білої пошивки. Очі хворому засвітились незвичайним блиском, як він углядів дорогу для нього відвідувачку. Зробив зусилля, щоб підвести голову, простяг назустріч
свою руку.
— Ви? — вимовив сухим голосом (у роті, мабуть, пересохло). — Який я радий, що не забули мене!
Блиск у його очах посилювало сяйво навзахідного сон-ця, видного в вікні, і цей блиск підтверджував його радість.
— Ви не можете уявити, який я радий! — сказав удруге
поручник.
Оксана стояла, як силоміць приведена жертва, дивилась якось байдуже на його чорно-висохле обличчя, запечені губи, з-під яких блискали білі, з одним золотим, зуби. І враз їй показалось, що він приречений, що йому не видужати, і це ніби звільнило її від нього. Вона взяла його не-приємно-гарячу (як буває у хворих) руку і сіла на стільці біля його ліжка...
— Ви «є можете уявити...
— Вам не можна хвилюватись! — сказала строго сестра» — У вас підвищена температура... І рана може відкритись...
Але поручник, здавалось, не почув цих слів чи, може, знехтував ними. Він, бачилось, увесь був у світі своєї уяви, а в тому світі для нього нікого й нічого, крім Оксани та якихось його думок, не було. Не брав він поважно й своєї рани. Десь у живіт його ранила куля, але не застряла, і він, напевно, скоро, видужає. Це його плата за перемогу. Безкровних перемог не буває. А ,ця остання перемога важить же так багато! Вона збудить у місцевих людей приспаний дух колишнього козацтва, А як це станеться, народ вимете з української землі усяке сміття, усіх своїх ворогів. Як було за Хмельницького, за Дорошенка. І саме тут, на землі дав^ нього Запоріжжя, найвдячніший ґрунт для таких надій... А як бились січовики отамана Самокиші! Та й Кривошликові „запорізці" не абиякі завзятці, може...
Сестра напружено стежила за хворим. Намагалась упіймати павзу в його швидкій, гарячковій мові, щоб спинити. Але хворий, захопившись, летіві наосліп до загибелі...
— Вам не можна так багато, — нарешті озвалась. — Лікар заборонив...
Та поручник невгавав. Висловив жаль, що війна з Махном — це, власне, братовбивча війна. Бо хт'о такий Махно? Український селянин з Гуляй-Поля. Тільки темний, зрусифікований на московській каторзі. І його військо — на 99і відсотків українські селяни. Але він, як видужає, спробує з тим Махном договоритись. Вони ж уже знайомі з ним, — пробігло щось таке, як усмішка, по його страшному обличчі. Усмішка мішма з кривавим відсвітом заходу. Спробує переконати Махна, щоб не йшов з московськими більшовиками, щоб приєднався до „українців". На його думку, все мусить бути підпорядковане національній єдності, всякі соїціяльні суперечності треба відкласти надалі. У цьому розумінні й серед самих „українців." ведуть шкідливу роботу українські соціялісти, такі, як отаман Горобець... соціял-де-мократ...