У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
«У Харкові з’явився знаний божевільний Іоанн Макогонн. Останній раз я його бачив у Львові. Він сидів під щоглою на горі Високий Замок, спиною спираючись на щоглу і задерши голову. Макогонн грав на жовтому тромбоні і дивився в небо. З півдня йшла дощова хмара.
Про те, що Макогонн у Харкові, я дізнався випадково. Я йшов на ринок. Переходячи місток, почув знайому какофонію. Під плакучою вербою, спираючись об неї спиною й задерши голову, сидів Іоанн Макогонн, грав на жовтому тромбоні й дивився у глибоке небо.
Вийшовши зі Львова, міста-в’язниці, Макогонн перетнув усю країну пішки й зупинився в нас, у засміченому міщанському районі біля смердючої річки Харків. Він сидить під вербою й дудить у дуду архангельську, тобто у тромбон. Вітав його Народний Малахій, випав учора, палко й зворушливо, і щось там ворушилось у воді.
Тим мостом, яким я йшов на ринок, місцеве населення ходить на макаронну фабрику купувати макарони».
Цікаво, що історії П. Нейштетера (навіть найскромніші його мініатюри) завжди мають якусь пуанту. Це справді важить, оскільки більшість із них, як завважувалось вище, починаються як дурнуваті притчі. Але тут, на щастя, замість нудотної притчової моралі слідує художній кунштюк. Автор ніби жаліє читача, не навантажуючи свою похідну розкладачку жадними філософськими смислами: будистськими чи неокантіянськими. Загалом цим писанням важко підібрати пристойне стилістичне визначення: театр абсурду? магічний реалізм? історичний деконструктивізм? Безперечно, це атавізм 1920-их років — періоду, коли література розміщувалась між епосом і анекдотом. Проте саме він, а не, скажімо, поезія C. Жадана, визначатиме автентичний стиль Харкова в історії постколоніяльної культури. Це романтизм без фігури «героя», що нагадує пізню прозу Гофмана. І важить при цьому лише контраст між людиною і тиском «романтичних» обставин, коли вони перемагають. Тому, прорисовуючи у власних оповідках свій персональний інферн, П. Нейштетер намагається зафіксувати час. Вимальовується ж образ «святкового» безчасся:
«Річниця незалежности; на майдані Свободи — свято. Вечірній святковий концерт. Світять зорі й ліхтарі.
Над майданом, прикриваючи пам’ятник Леніну, висить на дроті великий ілюмінований фотопортрет синьої вівчарки з цигаркою. Собака вдягнутий у білий светр, чорний циліндр і чорні чоботи. Хвіст зав’язаний подвійним вузлом. Біле кашне обіймає собачу шию шляхетно й делікатно.
Завершує виступ Микола Кухлап, гуморист з Києва. Собака примружує ліве око й починає пильно оглядати веселий напівнатовп на майдані. Хвіст сам собою розв’язується й починає ворушитися. З портрета на майдан мовчки стрибає рудий гавкіт.
Обтерханий лисявий конферансьє оголошує „Чорнобривці“. На естраду сходить широкий чоловік — соліст заріжного ресторану „Висока ваза“, розтуляє рота. З черева чоловіка виє роздовбаний тенор.
Собачий хвіст знову в’яжеться у вузол. Сам собака з’їдає ілюмінацію і йде з портрета відпочивати, полишивши циліндр і чоботи. Ленін бере портрет під пахву і еміґрує до Москви. На майдані лишається голий зусібіч постамент в оточенні імперських будівель. Він скиглить, ніби від зубного болю. Його скиглення разом з виттям роздовбаного тенору лине у чернясте небо. Ялини слухають. Свято триває».
Едвард Стріха: містифікація у Задзеркаллі
Я зауважую, що у всіх мистецтвах, і особливо в мистецтві письменницькому, прагнення зробити якусь приємність непомітно заступає прагнення накинути публіці бажаний образ автора.