Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Державна та громадська діяльність на цьому етапі ще не була остаточно розділена. Державні інституції остаточно не сформувалися, чимало функцій і повноважень, традиційно віднесених до компетенції держави, ніби провисали у повітрі. Крім того, державна та громадська діяльність були тісно пов’язані через власний персональний склад.

В умовах, коли через компроміс із Тимчасовим урядом Генеральний секретаріат став його крайовим органом в українських губерніях, центральна російська влада в Тимчасовій інструкції Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні від 4 серпня 1917 р. вже не згадувала Генеральне секретарство судових справ, уважаючи організацію судівництва справою загальнодержавною, а не крайовою. Проте архівні матеріали свідчать, що повністю діяльність цього секретарства не згорталася. Взагалі, як переконливо доводить О. М. Мироненко, УЦР, не відкидаючи Інструкцію Тимчасового уряду, більше керувалася власним Статутом[679].

Так, одразу після Жовтневої революції — 30 жовтня 1917 р. — була прийнята постанова УЦР — знову поповнити Генеральний секретаріат генеральним комісаром (секретарем) справ судових. Наступного дня УЦР, усупереч попереднім домовленостям з Тимчасовим урядом, видала ще одну постанову — «про поширення влади Генерального секретаріату на всю територію України, обмежену інструкцією російського уряду від 4.08.1917 р.» Тепер підвладна Генеральному секретаріату територія охоплювала «всю відмежовану територію України…, а саме Херсонщину, Катеринославщину, Харківщину, Материкову Таврію, Холмщину і частину Курщини та Вороніжчини». Юридичною підставою цього кроку стала «воля трудящого народу, висловлена в чисельних постановах селянських національних та загально-територіальних, губерніальних та повітових з’їздів різних політичних та громадських організацій відмежованих частин України».

У IV Універсалі Секретарство судових справ було перейменовано на Народне міністерство судових справ, або Міністерство юстиції (назви вживалися як синоніми). Відповідну міністерську посаду обіймав М. С. Ткаченко, а від 25 березня 1918 р. і до гетьманського перевороту — С. П. Шелухин.

Головним змістом діяльності секретарства (міністерства) були підготовка судової реформи, контроль за її втіленням та координація судової влади на місцях відповідно до нового законодавства про судоустрій. Отже, ті реформи, про які йтиметься далі, здебільшого є напрацюванням саме Секретарства (Міністерства) судових справ.

Загальні засади функціонування судової системи проголосив III Універсал УЦР 1 (20) листопада 1917р.: «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу». Цей принцип згодом відобразився у формулі проголошення судових рішень, ухваленій УЦР 10 (23) листопада 1917 р.: «Суд на Україні твориться іменем Української Народної Республіки»[680]. Щоправда, не всі суди на місцях сприйняли такі новації — ще у грудні деякі продовжували проголошувати рішення «по указу Временного правительства». Тоді секретарство вдалося до простого та ефективного методу, зазначаючи, що такі установи «викреслюють себе з числа тих установ, які мають право одержувати утримання з державної скарбниці»[681].