Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
Я одягнувся й вийшов з її кімнати. Позаду мене мати сиділа на підлозі, тримаючись обома руками за груди. У мене в грудях теж заболіло, тож я зупинився в очікуванні поки біль мине. Адже нема такого болю, щоб не минув, і цей мій теперішній біль так само. Він, мов гостра стріла, пронизав мої груди, ненадовго зупинився в моєму серці, що сильно калатало, й вийшов зі спини, полетівши кудись, мов птаха.
Якщо спуститися поверхом нижче кімнати туси й повернути за ріг, була моя кімната. Коли я підійшов туди, позаду мене опинилися двоє прислужників і налякали мене, раптом заговоривши. У цей час на сході саме сходило сонце. Я підстрибнув, а коли приземлявся, майже притоптав ногами свою тінь.
Соднам Г'ялцен сказав до мене:
— Паничу, чому ти не спиш разом із Тхарною? Учора ввечері старший панич приходив відвідати її, й вона співала.
Аїр застережливо підняв палець: «Ш-ш-ш…»
З кімнати почулися звуки, які свідчили про те, що Тхарна підводиться з ліжка і вдягається, що шовк торкається її шкіри, а босі ноги ступають по килиму. Коли почувся шурхіт гребінця зі слонової кістки по волоссю, Тхарна знову заспівала. Я ще ніколи не чув, як вона співає.
Я узяв із собою обох прислужників і пішов униз. На майдані я не зупинився, а відразу ж попрямував до пагорбка, на якому жила родина ката. Запах лікарських рослин у їхньому дворі дарував людині справжнє полегшення, тож у мене в голові прояснилося. Я згадав, що вже колись був тут. І я пам'ятав, що бачив кімнату, в якій зберігається одяг мертвих людей. Коли ми опинилися під тією самотньою кімнатою, прислужники принесли драбину. Аїр сказав, що часто приходить сюди і вже заприязнився із кількома вбраннями.
Соднам Г'ялцен розсміявся. Його голос останнім часом зробився дещо грубішим, тож тепер його регіт був схожий на гугукання нічних птахів у великому лісі. Він сказав:
— У тебе що, як і в панича, не все гаразд із головою? Хіба можна заприязнитися з одягом?
Аїр розсердився; його нерішучий зазвичай голос раптом став надзвичайно переконливим. Він сказав:
— У мене, як і в панича, з головою все гаразд, а цей одяг — незвичайний, його залишили люди, що померли на страті, тож у ньому живуть їхні душі.
Соднам Г’ялцен простягнув руку, щоб помацати одяг, однак його рука раптом зависла в повітрі, а дихання зробилося важким.
Аїр сказав, розсміявшись:
— Що, злякався?
Соднам Г'ялцен схопив у жменю одне вбрання червінькового кольору, й відразу ж у кімнаті заметушилося багато порошинок. Хто б міг подумати, що одне вбрання містить стільки пороху? Ми аж зайшлися кашлем, схопившись за животи, а всі решта вбрання в кімнаті, що мали червоно-чорні сліди крові на своїх шиях, закачалися в повітрі, ніби й дійсно в них мешкали чиїсь душі.
— Вони незадоволені, що я привів сюди чужих, тож ходімо звідси, — сказав Аїр.
Ми вибрались із заповненої порохом кімнати на сонце. Соднам Г'ялцен все ще тримав у руках те вбрання, що схопив його в жменю в кімнаті. То було справді гарне вбрання, я навіть не пам’ятаю, щоб десь бачив такий чистий червіньковий колір. Цей колір був таким яскравим, ніби вбрання тільки вчора пошили. Однак не встигли ми ще як слід запам’ятати, яким то був той червіньковий колір, як він потьмянів на сонячному промінні і збляк, прямо на наших очах ставши зовсім іншим червіньковим кольором. Цей новий колір був ще більш дивовижним, адже збігався із старими слідами крові на горловині. Мене охопило нестримне бажання вдягти це вбрання, і я не відмовився від свого наміру[138] навіть коли Аїр благав мене на колінах. Хоча в цьому вбранні я почувався стиснутим, ніби мене хтось міцно обійняв, але все одно не хотів його знімати. Тоді Аїр насмикав трохи зілля й заварив його, після чого дав мені одним духом випити. Відтак відчуття того, що моє тіло міцно зв'язане, минулося. Натомість я усвідомив, що злився з цим одягом в одне ціле.
Це вбрання також не хотіло говорити, тобто, іншими словами, я реалізував його бажання знову ходити в цьому світі, а воно — послухалося мого наміру підтримувати мовчанку.
Тепер усе, що я бачив, було так чи інакше забарвлене у червіньковий колір. Річка, гори, замок, дерева, суха трава — усе було вкрите легким червіньковим серпанком, ніби їхній колір саме тьмяніє й перетворюється на колір застарілої крові.
Дружина туси лежала на тахті для куріння опію. Побачивши мене, вона сказала:
— Який дивний одяг! Щось я не пам'ятаю, коли це тобі його прикупили?
Коли мене в цьому одязі побачила Тхарна, жвавий вираз зник з її обличчя, мов туман на сонці. Вона зажадала, щоб я перевдягнувся. Задля цього вона перевернула догори дном усю шафу з одягом, однак усе, що вона витягала звідти, я топтав ногами. Зрештою, вона всілася на купу різнобарвного одягу із таким негарним обличчям, мов то був камінь, що стримів із води, і сонячне проміння його геть висушило. Повторюючи: «Це — нестерпно! Це — нестерпно!», вона, нарешті, вибігла з кімнати.
138
Зміна одягу — символ зміни тілесних одіянь, зміни долі, перевтілення.