Коротка історія семи вбивств

Без проблем, братику, міняй свою касету.

Але обов’язково розкажи от що про «Шторм-групу», Юбі, навіть про Джосі Вейлза: вони можуть замочити цілий ряд глядачів у театрі заради одної людини, — але в них усе ж є якийсь шик. Принаймні він є в Юбі. Або він просто вміє носити шовк і не скидатися при цьому на сутенера... Але от моя група... Ніщо інше як брудні, срані ніґери. Якось трапився такий випадок: до боса дійшло, що один чувак із Джемдауну, який влаштувався у Філадельфії, отримав велику партію «травички», але він, хоча й належав до Копенгагену, даху «Шторм-групи» над собою не мав (той дурень думав, що дах йому не потрібен). І ось бос виряджає нас до Філадельфії.

Хлоп був настільки не готовий до візиту, що навіть двері не замикав. Тож ми просто ввійшли до його будинку. Як для людини з великим кушем, він явно поводився неадекватно. Пам’ятаю, я сказав «Ієрархії донів», що якщо це — ничка для Юбі, то не минути нам ще однієї війни як мінімум у одному з п’яти районів. Але дони були переконані, що цей чувак незалежний (ну, таке наче він просто йшов і наткнувся на велику купу «трави»). Коротше, побачивши нас, чувак побіг наверх за волиною, бо навіть дула не тримав при собі. Я ще буркнув до себе: «Що це за аматор?» Навіть був засумнівався, чи в той будинок мене направили дони, — надто вже безглуздо поводився цей хлоп; здавалося, що справді нічого цінного в його домі нема. Довболоб, який був зі мною, каже: може, це такий психологічний трюк — ну, тобто він спеціально веде себе так, ніби йому нема чого приховувати, щоб ми, мовляв, теж так вирішили і злиняли. Мушу визнати, що в цьому було трохи сенсу. Отож, ми зв’язали чувака й почали потихеньку товкти: мовляв, здай товар, бо буде тільки гірше. Не встиг я ще сказати, наскільки гірше, як той довболоб хрясь його руків’ям пістолета прямо по роті. «Що з тобою, в біса, таке?» — питаю я довболоба, а він у відповідь лише шкіриться, як реальний ідіот. «Як він нам скаже, якщо ти його довбеш якраз у те місце, яким йому казати, довбаний ти ідіоте?» — говорю я йому, і він затикається, та спершу міряє мене тупим поглядом, ніби я можу злякатись такої хріні.

Якби вона не закричала, ми б і не дізналися, що він має дружину. Вона намагалася втекти, але з дитям на руках далеко не втечеш. Ми силоміць посадили її на стілець, і ось я тримаю її немовля, бо той довболоб хотів був просто кинути його на холодну підлогу. Я ще тричі питав того чувака, де в нього ничка з «травою», і він тричі відповідав, що її в нього нема. Я знаю, що він бреше. Та й чого ради йому казати правду? Досі ставки ще не піднімалися. Тим часом довболоб поглядав на його дружину і хапався за ширінку. І ось він ногою задирає їй спідницю і бачить зелені труси. «Зелені? — спитав він. — А чого не рожеві?» Я вже втомився і від цього дому, і від чувака, і від його жінки, і навіть від цього дитяти, що спало в мене на руках, аж раптом мій ідіот каже: «Гей, юначе, ти повартуй тут, а я швиденько натовчу цю поцьку, втямив?» І, перш ніж я хоч щось устиг сказати, він спустив штани й почав обмацувати свого дружка крізь труси. «Ти часом не одна з тих брудних америкосівських сук, що смокчуть? Бо можеш посмоктати, але щоб я не кінчив раніше, ніж тобі вставлю. О, і ніяких там цьом-цьомиків».

— Ти не ґвалтуватимеш її, — кажу я довбаному ідіотові.

— Ти про що? А хто мене зупинить? Може, ти?

Він так це сказав, ніби кинув мені рукавичку. А я думаю: «Чорт, цей довболоб збирається зґвалтувати бідну дівку прямо перед її власною дитиною, а я нічого й зробити не можу, бо все, від автівки до готелю, записано на його ім’я». Жінка кричить, а він б’є її в обличчя.

— Що за, бомбоклат, ти твориш?

— Нічого такого зі мною, я просто показую сучці, що мовчання — золото.

Він знімає труси і каже:

— Ти розсунеш ноги і відкриєш поцьку сама, чи мені зробити це силою?

Та починає плакати і дивиться чи то на мене, чи то на немовля.

— Братане, одягни штани.

— Та пішов ти. Одягну, коли хрін знову обвисне.

— Ти що, думаєш ґвалтувати жінку прямо перед її чоловіком?

— Хай дивиться і вчиться, як з бабою тре’ обходитись.

— Братане, ще раз кажу: ніякого ґвалту.

Тоді він цілиться волиною в мене.

— Заткнися, — каже.

Вона запитує, чи має він гондони, а він їй:

— Гондони придумали, щоб убивати чорних. Тим більше, з гондоном не таке природне відчуття.

Я дивлюся, як він силою розсовує їй ноги, а чувак дивиться на мене, а я — на немовля. «Вони в підвалі за полицею, — каже він, — але в мене всього п’ять мішків». Здається, після цього він сказав ще й «будь ласка», та в цю мить його дружина зойкнула, бо той ідіот стиснув їй цицьки. Потім він штовхнув її на підлогу.

— Братане...

— Та пішов ти.

— Ти ідіот? Беремо «траву» і валимо. Поліцію він викликати не зможе. Але якщо ти її зґвалтуєш, то копи нас доженуть, не встигнемо навіть виїхати за межі штату.