![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Холодні вітри дули з верхів, змушуючи здригатися віконниці, в яких ледь дзвеніло данадільське скло. І мелодійним дзвоном відповідала вітру у спочивальні молодого подружжя гілка з золотим листям, котра стояла на коминку навпроти їхнього ложа.
Якось, по обіді, коли у частини вояків був мирний час, Вогнедан запропонував Ведангу проїхатися до Літавця, подивитися, що сталося з водоспадиком. Дану він попрохав залишитися у фортеці, і молода дружина, зітхнувши, скорилася.
— Я привезу тобі зоряниць, — мовив до неї Вогнедан, — і кленову гілку від нашого озера… справжню гілку… Не сумуй, люба, просто мені потрібно поговорити з Воїславом наодинці.
— Невже десь ще квітнуть зоряниці? — спитала Дана сумно.
— Квітнуть, люба, — сказав Вогнедан, торкаючись вустами її щоки, — я скоро…
Дана лише зітхнула. Оце так вони й спілкувалися нині: «Не сумуй, люба… Усміхнися, коханий…»
— Навіщо
Я шукала джерело, — сказала вона до люстерка на стіні її невеличкої вітальні,
З якого річка сліз
Бере початок?
Воно в душі закоханій було…
Вогнедан же їхав на своєму Воронкові ні словом не озиваючись до мовчазного Веданга. Він сам страждав від того, що в серці його розверзлася порожнеча. Неначе зблякли кольори явного світу за ту хвилину, коли він намагався розідрати завісу потойбіччя.
Там… Там було щось настільки гарне, що юнак не міг знайти відповідних слів. А тут… Туманний кінець чорногорської осені… Світ, завмерлий в очікуванні Зимового Сонцестояння…
— У серці, - мовив він стиха,
Ні бажань, ні почуттів…
Немов туман
Осінній безпросвітний
Все небо пеленою застелив.
Оцей поєдинок… Для чого він йому, Вогнедану? Хіба що для того, щоби Воїслав вбив його, рятуючи своє життя. Можливо так і станеться — наслідки отруєння ще давалися взнаки.
І він, нарешті, відгорне завісу, а там…
«А Дана? — щось відгукнулося в серці-крижинці, - Дана… Дана, котра теж бачила оту завісу… Дана, що не скаржиться, не нудить світом, а тільки боїться, що я охолов до неї… У моєї дружини страшна суперниця — смерть… Мене тягне у неявний світ, наче я залишив там частинку себе…»
Літавець… Немає приязних пардів — Стражі Гір повернулися на свої верхи… Майже не тече вода у водоспадику… Спорожніла камінна чаша… І ледве пробирається між камінням напівсонна річечка, наспівуючи стиха свої мрії.
— Сумна чарівливість, — мовив Вогнедан вголос, зіскакуючи з коня, — подивися уважно, сину Вартислава, можливо це є останнім, що ти бачиш у явному світі.
— Ти так і не приймеш моїх вибачень, милий брате? — спитав Веданг, — а я ж лише не хотів втратити друга, і тому…
Вогнедан, не відповідаючи, зняв кунтуша і акуратно поклав його на камінь. Воїслав зробив те саме.
— Зігріємося? — спитав принц, виймаючи зброю.
Веданг похитав головою. Він зняв піхви з мечем і поклав їх поверх свого одягу.
— Червоне на жовтому, — мовив, — кров на осінньому листі… Це красиво, милий брате… Та тільки я не буду опиратись… Якщо ти вважаєш, що я заслуговую на смерть…
— Воїславе, — мовив Вогнедан різко, — ти чудово знаєш, що я не здійму руку на беззбройного… Нам що, битися навкулачки, наче варварам з північного лісу?
— Як знаєш, — сказав Веданг, — у мене просто немає вибору. Ти дуже змінився, мій друже. У твоєї коханої очі постійно вологі від сліз, наші добрі приятелі вважають, що ти землі під собою не чуєш від гордощів, пан Богудан Змій про щось здогадується, але не знає, як привести тебе до тями. Ти хочеш побачити мою кров? Я виточу її з власних жил на оце жовте листя під ногами, але не дам тобі стати братовбивцею, і сам не стану ним ніколи.
— О, — сказав Вогнедан, — все те саме… Пристойність… Легко важити життям, коли йому нічого не загрожує…
— Ти назвав мене боягузом? — спитав Веданг, — ти, з ким ми билися удвох не тільки проти уявного ворога? Що ж, думай як знаєш… Але, Вогнедане Данадільський, я бачу, що ти хочеш зостатися в цьому світі самотою… Якщо я зараз полишу тебе, то у тебе зостанеться лише Дана. Чи довго витримає твоя жона поруч з істотою, у якої не залишилося ні краплі тепла у серці?
— Демон Даміан, — сказав принц стиха, — демон криги і льоду зморозив мою душу…
— Не мені судити, — мовив Воїслав, підходячи до друга, котрий так і застиг з мечем у руці, - що сталося поміж тобою і батьком. Таке враження, що тебе убиває його ставлення до тебе. Так чому тоді ти сам нищиш тих, хто любить тебе? Чим ти кращий за Повелителя, котрий пожертвував тобою словам провидиці? Навіть пан Змій говорить, що з Сіллону замість тебе приїхав твій батько з трохи іншими рисами обличчя.